Плазмові телевізори колись вважалися символом технологічного прогресу та розкоші, прикрашаючи вітальні та обіцяючи кінематографічну якість зображення. Їхні яскраві кольори, глибокий контраст і широкі кути огляду підкорили мільйони глядачів. Але сьогодні плазма — це лише спогад. Чому ця технологія зникла, і чи є у неї шанс на відновлення, висвітлює Ukr.Media.
Історія плазми
Історія плазмових телевізорів розпочалася в 1964 році в лабораторії Університету Іллінойсу. Вчені Дональд Бітцер, Джин Слоттоу та їхній студент Роберт Вілсон працювали над проєктом PLATO, метою якого було створення дисплея для навчальних комп’ютерів, що був би легшим за громіздкі кінескопні термінали. Їхній винахід став революційним: панель, що складалася з безлічі дрібних комірок, заповнених сумішшю ксенону та неону, затиснутих між двома скляними пластинами. Електричний заряд перетворював газ на плазму, змушуючи фосфори світитися та формувати зображення. Ця технологія стала основою, що через десятиліття змінила наші домівки.
Довгі роки плазма залишалася лабораторною новинкою, але до 1980-х років її почали цікавити виробники електроніки. У 1992 році японська компанія Fujitsu представила 21-дюймовий плазмовий дисплей, а в 1997 році випустила перший масовий телевізор з діагоналлю 42 дюйми. Його ціна у двадцять тисяч доларів робила його іграшкою для заможних, але це був переломний момент. Незабаром Philips, Pioneer, Panasonic, Samsung, LG та NEC приєдналися до змагання, і плазма почала завойовувати світ. На відміну від кінескопних телевізорів, які займали пів кімнати і важили як шафа, плазма пропонувала тонкі екрани, які можна було повісити на стіну, відкриваючи нову еру.
До початку 2000-х плазма захопила ринок великих екранів. LCD на той час ще не могли конкурувати за якістю на діагоналях понад 40 дюймів, і плазма зайняла цю нішу. У 2005 році продажі досягли шести мільйонів пристроїв на рік, а до 2010 року ринок досяг піку — понад вісімнадцять мільйонів телевізорів. Моделі на кшталт Panasonic Viera PA30, однієї з перших у лінійці, та Pioneer Kuro задавали стандарти, до яких прагнули всі.
Переваги — за що полюбили
Плазма завоювала серця мільйонів не випадково. Її якість зображення була надзвичайною для того часу. Кожен піксель світився самостійно, без підсвічування, що створювало глибокий чорний колір і високу контрастність. Кольори були настільки яскравими, що фільми та спортивні трансляції виглядали майже реальними.
Широкі кути огляду робили плазму ідеальною для великих компаній. На відміну від ранніх LCD, де картинка ставала тьмяною при бічному перегляді, плазма залишалася яскравою і чіткою з будь-якого ракурсу. Висока частота оновлення забезпечувала плавність рухів без розмиття. Екшен-фільми, спортивні події та відеоігри оживали на екрані.
Розмір екрану був ще одним перевагою. Плазма дозволяла виготовляти панелі від 42 до 65 дюймів, а в 2010 році Panasonic представила на виставці CES 152-дюймовий прототип з роздільною здатністю 4K, що вразив усіх. Ці телевізори можна було повісити на стіну, перетворивши вітальню на домашній кінотеатр. У той час, коли кінескопи ще займали пів кімнати, плазма стала революцією — вона зробила великі екрани доступними для звичайних користувачів.
Проблеми плазмових телевізорів
Однак навіть у найкращі часи плазма не була бездоганною. Її енергоспоживання викликало занепокоєння з самого початку. 50-дюймовий телевізор міг споживати від 250 до 400 Вт/год, особливо при відображенні яскравих сцен. Для порівняння, LCD у той час споживали 100-200 Вт/год. Panasonic в пізніших моделях, таких як Viera VT60, зменшила витрати, але плазма так і не стала еталоном економії, що турбувало тих, хто дбав про витрати на електрику.
Яскравість залишалася слабким місцем. Плазмові екрани видавали від 80 до 150 ніт, через що в світлих кім
Джерело: ukr.media
Плазмові телевізори колись вважалися символом технологічного прогресу та розкоші, прикрашаючи вітальні та обіцяючи кінематографічну якість зображення. Їхні яскраві кольори, глибокий контраст і широкі кути огляду підкорили мільйони глядачів. Але сьогодні плазма — це лише спогад. Чому ця технологія зникла, і чи є у неї шанс на відновлення, висвітлює Ukr.Media.
Історія плазми
Історія плазмових телевізорів розпочалася в 1964 році в лабораторії Університету Іллінойсу. Вчені Дональд Бітцер, Джин Слоттоу та їхній студент Роберт Вілсон працювали над проєктом PLATO, метою якого було створення дисплея для навчальних комп’ютерів, що був би легшим за громіздкі кінескопні термінали. Їхній винахід став революційним: панель, що складалася з безлічі дрібних комірок, заповнених сумішшю ксенону та неону, затиснутих між двома скляними пластинами. Електричний заряд перетворював газ на плазму, змушуючи фосфори світитися та формувати зображення. Ця технологія стала основою, що через десятиліття змінила наші домівки.
Довгі роки плазма залишалася лабораторною новинкою, але до 1980-х років її почали цікавити виробники електроніки. У 1992 році японська компанія Fujitsu представила 21-дюймовий плазмовий дисплей, а в 1997 році випустила перший масовий телевізор з діагоналлю 42 дюйми. Його ціна у двадцять тисяч доларів робила його іграшкою для заможних, але це був переломний момент. Незабаром Philips, Pioneer, Panasonic, Samsung, LG та NEC приєдналися до змагання, і плазма почала завойовувати світ. На відміну від кінескопних телевізорів, які займали пів кімнати і важили як шафа, плазма пропонувала тонкі екрани, які можна було повісити на стіну, відкриваючи нову еру.
До початку 2000-х плазма захопила ринок великих екранів. LCD на той час ще не могли конкурувати за якістю на діагоналях понад 40 дюймів, і плазма зайняла цю нішу. У 2005 році продажі досягли шести мільйонів пристроїв на рік, а до 2010 року ринок досяг піку — понад вісімнадцять мільйонів телевізорів. Моделі на кшталт Panasonic Viera PA30, однієї з перших у лінійці, та Pioneer Kuro задавали стандарти, до яких прагнули всі.
Переваги — за що полюбили
Плазма завоювала серця мільйонів не випадково. Її якість зображення була надзвичайною для того часу. Кожен піксель світився самостійно, без підсвічування, що створювало глибокий чорний колір і високу контрастність. Кольори були настільки яскравими, що фільми та спортивні трансляції виглядали майже реальними.
Широкі кути огляду робили плазму ідеальною для великих компаній. На відміну від ранніх LCD, де картинка ставала тьмяною при бічному перегляді, плазма залишалася яскравою і чіткою з будь-якого ракурсу. Висока частота оновлення забезпечувала плавність рухів без розмиття. Екшен-фільми, спортивні події та відеоігри оживали на екрані.
Розмір екрану був ще одним перевагою. Плазма дозволяла виготовляти панелі від 42 до 65 дюймів, а в 2010 році Panasonic представила на виставці CES 152-дюймовий прототип з роздільною здатністю 4K, що вразив усіх. Ці телевізори можна було повісити на стіну, перетворивши вітальню на домашній кінотеатр. У той час, коли кінескопи ще займали пів кімнати, плазма стала революцією — вона зробила великі екрани доступними для звичайних користувачів.
Проблеми плазмових телевізорів
Однак навіть у найкращі часи плазма не була бездоганною. Її енергоспоживання викликало занепокоєння з самого початку. 50-дюймовий телевізор міг споживати від 250 до 400 Вт/год, особливо при відображенні яскравих сцен. Для порівняння, LCD у той час споживали 100-200 Вт/год. Panasonic в пізніших моделях, таких як Viera VT60, зменшила витрати, але плазма так і не стала еталоном економії, що турбувало тих, хто дбав про витрати на електрику.
Яскравість залишалася слабким місцем. Плазмові екрани видавали від 80 до 150 ніт, через що в світлих кім
Джерело: ukr.media
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *