Кожна особа старшого віку хоча б раз у своєму житті спала під ковдрою, що була вбрана в легендарну підковдру з великим ромбоподібним отвором посередині, повідомляє Ukr.Media.
Для молодших — ні, це не залишок моди і не предмет для дитячих розваг. Це — звичайна підковдра епохи Радянського Союзу. Не дизайнерський жарт, а повсякденна дійсність — така ж реальна, як господарське мило.
Щоб заправити ковдру, її згортали “гармошкою” або рулоном, просовували через ромб всередину підковдри, а потім розправляли всередині. Це вимагало певної майстерності. Типовий матеріал такої білизни — грубувата бавовняна тканина (ситець, бязь), яка була міцною, але не завжди приємною на дотик, особливо в порівнянні з сучасними м’якими матеріалами.
Популярна легенда стверджує: “Це для зручності”. Мовляв, набагато легше засовувати ковдру в підковдру через великий отвір. Така версія виглядає правдоподібно приблизно так само, як думка, що стояння в черзі за пальто загартовує характер. Але правда, як це часто буває в історії СРСР, куди більш прозаїчна, а іноді і вкрай утилітарна.
Насправді під час сну через цей отвір ковдра часто виходила назовні, утворюючи “холодну дірку” і змушуючи людину мерзнути або постійно поправляти білизну. Це було, м’яко кажучи, незручно, особливо в холодну пору року.
Тканини було стільки ж, скільки шоколаду: недостатньо
Феномен отвору не був дизайнерським капризом і не піклуванням про споживача, а цілком банальним фактом: тканини не вистачало.
Більшість матеріалів, використовуваних у швейній промисловості СРСР, мали ширину 80-90 см. А мінімальна ширина підковдри становила близько 143-220 см. Що робити, якщо є тільки вузький рулон і план держави потрібно виконати? Правильно — зшити два шматки разом. А отвір залишити як побічний продукт — не елемент дизайну, а наслідок технології пошиття. Вузькі ткацькі верстати були поширенішими, а виробництво широких полотен вимагало іншого обладнання та було менш пріоритетним для масового, утилітарного виробництва. Це стосувалося не тільки постільної білизни, але й багатьох інших текстильних виробів, де часто використовували зшиті смуги. Так і виходила підковдра з ромбом.
Але і це ще не все!
У загадці радянської підковдри є й інші практичні аспекти:
- Немає ґудзиків — немає проблем. Блискавки? Ґудзики? Усе це надмірності, притаманні капіталістичним країнам. Тут усе кроїлося, зшивалося — і порядок у домі.
- Прання — простіше простого. Отвір дозволяв легко вивернути підковдру навиворіт. Закинути в окріп, прокип’ятити — і готово! А під час прасування отвір сприяв виходу пари.
- Стандартизація понад усе. СРСР обожнював уніфікацію — те саме стосувалося і постільної білизни. Один дизайн, один розмір, єдиний підхід для всіх республік.
- Естетика? Дякую, не потрібно. На деяких інтернет-форумах висловлюються версії, що отвір нібито мав “містичний сенс” або “фольклорний символізм”. Ні, не мав. Просто не було достатньо широкої тканини.
А чи тільки в СРСР?
Ця практична особливість була поширена по всьому Радянському Союзу. А ось на Заході в той час домінувала культура ґудзиків і блискавок. Їхні ковдри ніколи не виставлялися напоказ через отвори.
Сьогодні такі підковдри виглядають екзотичним залишком епохи, коли кожен вовняний плед вважався цінністю. Підковдра з отвором — приклад індустріальної винахідливості, але ті, хто пам’ятає ті часи, знають: це був лише ще один спосіб жити мудро, коли нічого немає.
Джерело: ukr.media
Кожна особа старшого віку хоча б раз у своєму житті спала під ковдрою, що була вбрана в легендарну підковдру з великим ромбоподібним отвором посередині, повідомляє Ukr.Media.
Для молодших — ні, це не залишок моди і не предмет для дитячих розваг. Це — звичайна підковдра епохи Радянського Союзу. Не дизайнерський жарт, а повсякденна дійсність — така ж реальна, як господарське мило.
Щоб заправити ковдру, її згортали “гармошкою” або рулоном, просовували через ромб всередину підковдри, а потім розправляли всередині. Це вимагало певної майстерності. Типовий матеріал такої білизни — грубувата бавовняна тканина (ситець, бязь), яка була міцною, але не завжди приємною на дотик, особливо в порівнянні з сучасними м’якими матеріалами.
Популярна легенда стверджує: “Це для зручності”. Мовляв, набагато легше засовувати ковдру в підковдру через великий отвір. Така версія виглядає правдоподібно приблизно так само, як думка, що стояння в черзі за пальто загартовує характер. Але правда, як це часто буває в історії СРСР, куди більш прозаїчна, а іноді і вкрай утилітарна.
Насправді під час сну через цей отвір ковдра часто виходила назовні, утворюючи “холодну дірку” і змушуючи людину мерзнути або постійно поправляти білизну. Це було, м’яко кажучи, незручно, особливо в холодну пору року.
Тканини було стільки ж, скільки шоколаду: недостатньо
Феномен отвору не був дизайнерським капризом і не піклуванням про споживача, а цілком банальним фактом: тканини не вистачало.
Більшість матеріалів, використовуваних у швейній промисловості СРСР, мали ширину 80-90 см. А мінімальна ширина підковдри становила близько 143-220 см. Що робити, якщо є тільки вузький рулон і план держави потрібно виконати? Правильно — зшити два шматки разом. А отвір залишити як побічний продукт — не елемент дизайну, а наслідок технології пошиття. Вузькі ткацькі верстати були поширенішими, а виробництво широких полотен вимагало іншого обладнання та було менш пріоритетним для масового, утилітарного виробництва. Це стосувалося не тільки постільної білизни, але й багатьох інших текстильних виробів, де часто використовували зшиті смуги. Так і виходила підковдра з ромбом.
Але і це ще не все!
У загадці радянської підковдри є й інші практичні аспекти:
- Немає ґудзиків — немає проблем. Блискавки? Ґудзики? Усе це надмірності, притаманні капіталістичним країнам. Тут усе кроїлося, зшивалося — і порядок у домі.
- Прання — простіше простого. Отвір дозволяв легко вивернути підковдру навиворіт. Закинути в окріп, прокип’ятити — і готово! А під час прасування отвір сприяв виходу пари.
- Стандартизація понад усе. СРСР обожнював уніфікацію — те саме стосувалося і постільної білизни. Один дизайн, один розмір, єдиний підхід для всіх республік.
- Естетика? Дякую, не потрібно. На деяких інтернет-форумах висловлюються версії, що отвір нібито мав “містичний сенс” або “фольклорний символізм”. Ні, не мав. Просто не було достатньо широкої тканини.
А чи тільки в СРСР?
Ця практична особливість була поширена по всьому Радянському Союзу. А ось на Заході в той час домінувала культура ґудзиків і блискавок. Їхні ковдри ніколи не виставлялися напоказ через отвори.
Сьогодні такі підковдри виглядають екзотичним залишком епохи, коли кожен вовняний плед вважався цінністю. Підковдра з отвором — приклад індустріальної винахідливості, але ті, хто пам’ятає ті часи, знають: це був лише ще один спосіб жити мудро, коли нічого немає.
Джерело: ukr.media
Тканини було стільки ж, скільки шоколаду: недостатньо
Феномен отвору не був дизайнерським капризом і не піклуванням про споживача, а цілком банальним фактом: тканини не вистачало.
Більшість матеріалів, використовуваних у швейній промисловості СРСР, мали ширину 80-90 см. А мінімальна ширина підковдри становила близько 143-220 см. Що робити, якщо є тільки вузький рулон і план держави потрібно виконати? Правильно — зшити два шматки разом. А отвір залишити як побічний продукт — не елемент дизайну, а наслідок технології пошиття. Вузькі ткацькі верстати були поширенішими, а виробництво широких полотен вимагало іншого обладнання та було менш пріоритетним для масового, утилітарного виробництва. Це стосувалося не тільки постільної білизни, але й багатьох інших текстильних виробів, де часто використовували зшиті смуги. Так і виходила підковдра з ромбом.
Але і це ще не все!
У загадці радянської підковдри є й інші практичні аспекти:
- Немає ґудзиків — немає проблем. Блискавки? Ґудзики? Усе це надмірності, притаманні капіталістичним країнам. Тут усе кроїлося, зшивалося — і порядок у домі.
- Прання — простіше простого. Отвір дозволяв легко вивернути підковдру навиворіт. Закинути в окріп, прокип’ятити — і готово! А під час прасування отвір сприяв виходу пари.
- Стандартизація понад усе. СРСР обожнював уніфікацію — те саме стосувалося і постільної білизни. Один дизайн, один розмір, єдиний підхід для всіх республік.
- Естетика? Дякую, не потрібно. На деяких інтернет-форумах висловлюються версії, що отвір нібито мав “містичний сенс” або “фольклорний символізм”. Ні, не мав. Просто не було достатньо широкої тканини.
А чи тільки в СРСР?
Ця практична особливість була поширена по всьому Радянському Союзу. А ось на Заході в той час домінувала культура ґудзиків і блискавок. Їхні ковдри ніколи не виставлялися напоказ через отвори.
Сьогодні такі підковдри виглядають екзотичним залишком епохи, коли кожен вовняний плед вважався цінністю. Підковдра з отвором — приклад індустріальної винахідливості, але ті, хто пам’ятає ті часи, знають: це був лише ще один спосіб жити мудро, коли нічого немає.
Джерело: ukr.media
Але і це ще не все!
У загадці радянської підковдри є й інші практичні аспекти:
А чи тільки в СРСР?
Ця практична особливість була поширена по всьому Радянському Союзу. А ось на Заході в той час домінувала культура ґудзиків і блискавок. Їхні ковдри ніколи не виставлялися напоказ через отвори.
Сьогодні такі підковдри виглядають екзотичним залишком епохи, коли кожен вовняний плед вважався цінністю. Підковдра з отвором — приклад індустріальної винахідливості, але ті, хто пам’ятає ті часи, знають: це був лише ще один спосіб жити мудро, коли нічого немає.
Джерело: ukr.media
А чи тільки в СРСР?
Ця практична особливість була поширена по всьому Радянському Союзу. А ось на Заході в той час домінувала культура ґудзиків і блискавок. Їхні ковдри ніколи не виставлялися напоказ через отвори.
Сьогодні такі підковдри виглядають екзотичним залишком епохи, коли кожен вовняний плед вважався цінністю. Підковдра з отвором — приклад індустріальної винахідливості, але ті, хто пам’ятає ті часи, знають: це був лише ще один спосіб жити мудро, коли нічого немає.
Джерело: ukr.media
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *