Речі й справи відчувають, коли ми хочемо від них позбутися
Існує одна захоплююча історія, де чоловік раптово, на мить, задумався про свою кохану: «Мабуть, я її залишу…» — навіть не встиг як слід обдумати цю думку, просто промайнула миттєва образа. А жінка, здавалося, щось відчула. Поглянула й запитала: «Ти мене залишиш?» — і засмутилася, повідомляє Ukr.Media.
Люди справді здатні відчувати наше ставлення до них. Особливо ті, хто нам близький і любить нас. Сьогодні науковці навіть підтверджують: ми емоційно синхронізуємося з тими, хто нам дорогий. Наше дихання, серцебиття, мозкові хвилі — все налаштовується в один ритм. І найменша зміна в ставленні, навіть невиражена думка чи негативна емоція — відчувається миттєво.
Але є ще одне неймовірне явище, яке наука поки що обходить стороною. Хоча багато хто з цим стикався в житті.
Людина починає негативно думати про свою машину: стара, зламані частини, є моделі кращі. Думає: «Треба швидше продати її, позбутися». Або про свою роботу: «Скільки сил забирає, а результату мало, пора залишити це…». І дивним чином, після таких думок, все починає погіршуватися. Машина немов відчуває, що її не хочуть, і починає ламатися. Бізнес, який ще нещодавно приносив прибуток, раптом починає зазнавати збитків.
Чому це відбувається? Існує два пояснення.
Перше — цілком логічне. Людина безсвідомо починає сама знищувати те, що критикує. Неохоче доглядає за машиною, забуває перевірити щось важливе. На роботі втрачає мотивацію, виникають конфлікти, допускає помилки. А потім говорить: «Бачите, я ж казав, що ця справа нікуди не годиться!».
А є ще інше пояснення — глибше. Наші речі, наша робота, бізнес — це також частини нас самих. Вони створені руками, думками, зусиллями людини. У них вкладуються частинки нашої душі та розуму. Вони не просто «мертві предмети» або «справи». Вони пронизані нашою енергією.
І коли ми починаємо думати: «Треба від цього позбутися», — ці речі або процеси відчувають наше небажання. Як живий кінь, який розуміє, що господар задумав його продати. І тоді вони починають "в’янути", ламатися, руйнуватися. Адже їм дали сигнал: ти більше не потрібен, тебе відкинули.
Про подібне згадував і філософ Гайдеґґер, коли говорив про техніку. А якщо говорити простіше, уявімо собі протез, який реагує на думки людини. У певному сенсі, все створене нами — теж «продовження» нас. І якщо наші думки посилають негативний сигнал, цей сигнал впливає на справи, речі, бізнес. Люди не раз помічали це.
Ось приклад. Була одна жінка, яка володіла маленьким магазином товарів для дому. Ніяких мільйонів він не приносив, але дозволяв жити гідно. Вдалося їй і на море з’їздити, і доньці допомогти купити квартиру, і на гарний одяг вистачало.
Але настали важкі часи. Прибутків поменшало. З’явилося більше паперової роботи, нових правил, витрат. Клієнтів стало менше, клопотів — більше. Жінка втомилася. Почала думати: «Може, закрити магазин? Жити спокійно на пенсію. Є ще город… Якось проживу. Без турбот».
Але глибоко всередині вона розуміла: не зможе жити на мізерні гроші. І без роботи не звикла. Але негативні думки все ж проникали. Магазин став для неї тягарем. І справа почала погіршуватися: то сусіди зверху затоплять, то батарея прорве, то хулігани розіб’ють вітрину. Покупці теж, здавалося, перестали заходити. Якби хтось зі сторони дивився, подумав би, що магазин справді "образився".
Їй порадили: «Визначайся. Або закривай, або рятуй свою справу. Не можна так — думати одне, а діяти по-іншому». Жінка замислилася. Усвідомила, що постійно ображалася на свій бізнес, думала: «Надоїло». Але насправді закривати вона його не хотіла.
Вона подумки попросила вибачення у свого магазинчика. І почала діяти
Джерело: ukr.media
