Іноді повернутися просто неможливо. Навіть якщо пробачили
У однієї людини був свій автосервіс. Він розвивав цей сервіс поступово, як Чорничка з "Чіполліно" — по цеглинці. І за кілька років створив успішну фірму. Хоча прибутки не були величезними, справи йшли непогано. Ця людина завжди добре ставилася до своїх співробітників. По-дружньому. Чесно. Сам він був автослюсарем. Звичайна, відкрита особистість, повідомляє Ukr.Media.
Він щиро виплачував зарплату. Не перевантажував роботою. Завжди враховував обставини, якщо це було необхідно. Вважав своїх співробітників друзями, майже родичами. Разом вони працювали сім років, разом усе створювали.
Потім з’явився один новий майстер. Він не працював надто старанно і почав тихо підбурювати інших працівників: мовляв, вам недостатньо платять. Умови важкі. Вас обманюють, браття! За три копійки змушують працювати до знемоги. А начальник собі нову машину купив. Можете вважати, що за ваш рахунок.
Він нашіптував та шепотів. І вів різноманітні привабливі бесіди, розповідаючи, що в інших сервісах платять більше. І що є можливість заробити, працюючи на себе. А умови там набагато кращі. Все там значно краще.
В результаті, до великого подиву і прикрості господаря, двоє слюсарів вирішили піти з цією людиною. Спочатку вони висловили свої претензії, вилили невдоволення, а потім пішли шукати кращу долю. Влаштувалися в інший сервіс, який вихваляв цей незадоволений підбурювач. Попрацювали там. Зазнали розчарування. Все виявилося зовсім не так чудово. Пішли звідти, знайшли роботу в іншому сервісі. А там стало ще гірше.
Отже, через три місяці ці горді та бунтівні працівники повернулися до доброго господаря. І принижено просилися на роботу. А добрий господар не знав, що робити. Адже він найняв нових хлопців, витративши два тижні на пошуки важливих співробітників. І прийняти тих, хто пішов, було просто неможливо. Місця були зайняті.
І довіряти їм було неможливо. Тому що ті, хто пішов кудись "туди", де все набагато краще, більше не викликають довіри. І ці люди залишили роботу, створили вкрай незручну ситуацію, змусили переживати і терпіти збитки.
Але головне — місця зайняті. І для тих, хто пішов, немає місця. Просто немає, і все.
Можливо, ми б і не заперечували з людяних міркувань прийняти тих, хто пішов, назад. Але немає куди. Місця зайняті іншими людьми. І на роботі, і в нашому серці — таке може статися. Тому що життя триває. А природа не терпить порожнечі.
Даремно ті, хто пішов, вважають, що все залишилося як раніше. Можливо, з доброти й великодушності їх би й прийняли назад. Але місця немає. Місце зайняте. Ось про це варто подумати тим, хто йде "туди", де краще. Йде з обвинуваченнями і невдоволенням.
А потім хоче повернутися, але вже нікуди. Як цим слюсарям, які критикують того, хто їх, дорослих чоловіків, "зманив". І тиняються з однієї роботи на іншу, розповідаючи один одному, що є, є ідеальна робота! А ця погана!
Але знайти краще поки не можуть…
Джерело: ukr.media
