Східна мудрість про те, скільки разів можна прощати близьку людину
Мати Тереза зазначала: "для стабільного сімейного союзу недостатньо лише любові. Необхідно навчитися прощати… " дивлячись на дані про розлучення, можна зробити висновок, що прощати ми не вміємо, повідомляє Ukr.Media.
А можливо, це і добре? Існують речі, на які неможливо закрити очі. Чим раніше люди, які зовсім не підходять одне одному, розлучаться, тим краще.
Проте є і такі стосунки, з яких не так просто вибратися і забути, як про поганий сон. Мати і дочка, батько і син. Бабусі, дідусі та їхні онуки. Брати і сестри. Кров — це не вода, від близьких не віддалишся. Доведеться будувати стосунки.
Іноді буває так, що мати багато прощає своїй дочці. Та йде по хибній стежці, грубіянить матері. А вона все пробачає і пробачає. Сусіди гадають, чим усе це закінчиться? Але поки що ясності немає.
Дочка заявила: "Якщо ти хоч щось мені заборониш, ти більше мене ніколи не побачиш".
Що ж робити матері в цій ситуації?
Юнацький максималізм можна пережити.
Але й у стосунках дорослих не все так просто, як хотілося б. Сатирик сказав: "мудрість не завжди приходить з віком. Іноді вік приходить сам".
55-річна дочка моєї 83-річної сусідки була вихована як принцеса та аристократка, а виросло те, що виросло. Мати не цінує і не поважає свою дочку, кричить з будь-якого приводу. У обох після цього тиск підскакує так, що доводиться викликати швидку.
Потім старенька запитує мене: чому вона так поводиться зі мною?
І відповіді немає, адже все життя вона намагалася бути доброю матір’ю. Собі нічого, найкраще — для доньки. На таку старість вона не сподівалася. Можливо, розпестила і виростила монстра. А можливо, життя робить нас такими.
І ось вона знову запитує: "чому вона так зі мною?", а я мовчу і думаю, що вона-то ні за що, а всім нам, хто живе в цьому будинку, це хороший урок, як вестися НЕ потрібно. Як огидно виглядає така поведінка з боку.
Арабська мудрість говорить:
"Ви будете прощати близьку людину, поки не відчуєте до неї ненависть".
Я лише нещодавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в безкінечному прощенні немає виходу на світло, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану стосунків. Є лише морок, темрява, глухий кут і сморід.
Тобі плюють в душу і б’ють в спину, а ти прощаєш і прощаєш.
Не треба так. Треба віддалятися. І йти. Навіть від найближчих.
У 83 роки це важко зробити. Іноді краще жити з такою дочкою, ніж зовсім на самоті. Але я знаю, що є маленький нюанс: бабуся ця переписала все своє майно на дочку, віддала їй в руки кермо влади над своїм життям. Ось та і відчуває свою повну безкарність.
А можливо, нерухомість тут ні при чому. Вся справа у характері.
Але висновок один: потрібно уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі простір для маневрів, інакше не залишиться нічого, крім як прощати людині те, що їй пробачити не можна…
Джерело: ukr.media
