“Історія провалу”: Чому зникли 3D-телевізори
3D-телевізори вступили на ринок з гучними обіцянками: перенести магію кінотеатрів прямо до наших віталень. Глибина зображення, відчуття присутності та “новий вимір” розваг — все це виглядало як справжня революція. Однак замість успіху технологія зазнала одного з найбільш тривожних провалів в історії електроніки, інформує Ukr.Media.
Чому ж 3D, що завоював мільйони в кіно, не прижився вдома? Давайте розберемося.
Народження 3D-буму
Історія 3D має коріння, що йдуть далеко за межі телевізійної ери. Ще в 1838 році англійський фізик Чарльз Вітстон створив стереоскоп — пристрій, що за допомогою двох трохи відмінних зображень формував ілюзію об’ємності. На початку XX століття з’явилися анагліфні окуляри з червоно-синіми фільтрами, а в 1950-х роках кінотеатри пережили перший сплеск 3D-манії. Тоді технологія була незграбною: якість залишала бажати кращого, а інтерес швидко згас. Новий імпульс стався в 1970-1980-х роках, коли IMAX почав експериментувати з великоформатними 3D-проекціями, але справжній переворот настав лише з цифровою епохою. Комп’ютери та сучасні камери зробили тривимірне зображення привабливим, доступним і готовим проникаючи в домівки.
Ключовий момент настав у грудні 2009 року, коли “Аватар” Джеймса Кемерона вразив кінотеатри, зібравши майже 2,8 мільярда доларів. Глядачі масово відвідували сеанси в 3D, захоплені джунглями Пандори. Цей успіх став сигналом для індустрії електроніки: тривимірне майбутнє вже тут. На виставці Consumer Electronics Show у січні 2010 року провідні бренди — Samsung, Sony, LG, Panasonic — презентували свої перші 3D-телевізори.
Ціни були високими: моделі коштували від 2000 до 5000 доларів, залежно від розміру екрана та додаткових функцій. Але це не зупинило ентузіастів. Маркетологи запустили масштабні кампанії, обіцяючи “кінотеатр у вас вдома”. Магазини обладнали демозони, де відвідувачі, надівши окуляри, могли зануритися в об’ємний світ. У 2010-2011 роках продажі зросли стрімко, і 3D став невід’ємною рисою топових телевізорів.
Технологічні особливості та різновиди 3D
Виробники кинулися підкорювати ринок, застосовуючи різні підходи до створення 3D-ефекту:
Активна технологія: Затворні окуляри синхронізувалися з телевізором через інфрачервоний сигнал. Екран по черзі показував зображення для лівого та правого ока, в той час як окуляри затемнювали то одну, то іншу лінзу в такт. Це забезпечувало чітку картинку в повній роздільній здатності, але за якість доводилося платити: окуляри коштували від 50 до 150 доларів, були легкими, як невелика іграшка, і вимагали батарейок, які завжди розряджалися в найневідповідніший момент. Іноді синхронізація давала збій, викликаючи мерехтіння, від якого втомлювалися очі.
Пасивна технологія: Тут використовувалися легкі поляризаційні окуляри, знайомі з кінотеатрів. Екран ділився на два зображення з різною поляризацією світла, а окуляри фільтрували їх для кожного ока. Такі окуляри були дешевими — всього 5-10 доларів — і не потребували зарядки. Проте якість страждала: з Full HD (1920×1080) кожне око бачило лише половину рядків (1920×540), що іноді робило картинку менш чіткою, а на світлих ділянках проступали горизонтальні лінії. Однак на маленьких пікселях сучасних екранів це помічали не всі.
Автостереоскопічна технологія: Найамбітніша концепція — 3D без окулярів. Спеціальні лінзи або бар’єри на екрані направляли різні зображення в кожне око. Toshiba в 2011 році першою випустила такі телевізори, але дива не сталося. Кут огляду був дуже малим: навіть невеликий рух вліво або вправо — і ефект зникав. Яскравість падала, чіткість залишала бажати кращого, а ціна сягала небес.
Кожен метод боровся за лідерство, але жоден не став беззаперечним переможцем.
<
Джерело: ukr.media