Експерименти з акулами показали, що зниження рН морської води поступово руйнує тверду «емаль» їх луски

Шкіру акул, як і інших хрящових риб, покриває особливий вид луски — плакоїдна. Анатомічно вона близька не вовні, а зубам, і окремі лусочки складаються з дентину з емалеподібним твердим покриттям. Цей шар чутливий до зниження рН, яким супроводжується глобальне потепління, інформує Ukr.Media.

Додатковий вуглекислий газ, що надходить в атмосферу, частково поглинається водою, приводячи до її закислення. За існуючими прогнозами, до 2300 рН Світового океану опуститься нижче 7,3 (зараз він становить близько 8,1). Цей процес несе пряму загрозу для стану акулячої луски.

Вчені на чолі з професором південноафриканського Університету Штелленбош Лунцем Орсвальдом (Luntz Auerswald) використовували для дослідження котячих акул Haploblepharus edwardsii. Риб тримали у воді зі зниженим значенням рН протягом дев'яти тижнів, після чого перевіряли стан їх луски. Зовнішній шар приблизно чверті лусочок було зруйновано, тоді як у представників контрольної групи пошкодження торкнулися менше 10% лусочок.

Цікаво, що в інших аспектах акули виявилися здатні ефективно протистояти закисленню води. Так, зразки крові, забрані у 36 риб, що жили в воді з низьким рН, показали, що зростання надходження вуглекислого газу в кров компенсується підвищенням вмісту в ній карбонатів. Це дозволяє акулам стабільно підтримувати оптимальну кислотність крові. Однак чинити опір довготривалій «корозії» лусочок вони не можуть.

Луска грає велику роль в житті акул не тільки в якості захисту. Стимулюючи утворення мікроскопічних турбулентних завихрень, лусочки знижують опір води при русі і дозволяють рибам плавати набагато швидше.

Джерело: ukr.media