Матір і донька: вчимося будувати відносини
Довгий час у мене не було мами. Ну тобто вона була завжди, фізично. Але всередині у мене не було відчуття коренів, не було відчуття, що вона старша і досвідченіша. Не було поваги, любові. Ми могли сваритися, миритися, мило спілкуватися, пити чай вечорами літрами. Вона була моєю рідною людиною. Але мамою… Мамою я її відчула не так давно. Коли нарешті перестала від неї чогось чекати, щось їй доводити і намагатися її переробити. Коли подорослішала і перестала займатися дурницями, інформує Ukr.Media.
Ось правда. Є мама як людина. Яка з іншого століття. Їй складно освоювати техніку – а мені взагалі незрозуміло, чого тут складного. І є я, яка читає всякі розумні книжки – і бачить проблеми в цій книзі. Крім своїх, звичайно. Особливо маминих. І можна її вчити жити – ти ось тому і незаміжня. Ось тут ти не права, тут ти зробила не так. Як ніби я старша і досвідченіша.
А ще є образи. Образи маленької дівчинки, якій не вистачило маминої уваги. Але не в 15 років, коли цієї уваги стало забагато. Вона мені треба була тоді. Пам'ятаєте, як у цьому жарті: «Якщо у вас з 5 років не було велосипеда, а в 25 ви купили собі Мерседес, то у вас все одно не було велосипеда в 5 років».
І ось я вся така розумна і з мішком образ. І мама. Мама, яка все зробила для мене, що могла. Мама, яка любила як могла і як уміла. В рази більше, ніж любили її. Мама, яка зі шкіри геть лізла, щоб ми вижили. Мама, якій не так багато і потрібно від мене. Прийняття. Повага. Подяка.
Тільки мішок з образами не дає поважати. Не дає любити. Пам'ять про дитячій біль змушує будувати стіни, переставати спілкуватись по душах. І продовжувати мудрувати і вчити життю. Так можна і все життя прожити. І ніколи не побачити свою Маму за цим мішком. Ніколи не побачити в ній людини. А за нею – її долі.
І це справді заважає. Немає гармонії та прийняття з мамою – немає жіночності, немає усвідомленого і радісного материнства. Кажуть, що вдячність і повага приходять самі, коли стаєш матір'ю сама. Брешуть. В чомусь ти можеш почати її краще розуміти. Але додаються ще «я стану іншою матір'ю, кращою!» – і образи ростуть як на дріжджах. Я ж можу – чому вона не могла?
Так і живемо. Доводимо мамам щось, висловлюємо. І думаємо, що живемо. Нещодавно бачила історію про те, як швидка приїхала до жінки, яка жила з донькою. Матері 95, дочці 75 – один одного називають «стара карга». І таких випадків багато. Не завжди це вимовляється вголос. Але скільки жінок саме так і живуть – фізично поряд з матір'ю, а в глибині душі в повному розриві з нею.
Часто навіть дочка, виходячи заміж, залишається душею з матір'ю. І продовжує з нею боротися, носитися і так далі. Навіть іноді дітей для мами народжує. Бо мама хоче онуків. А іноді зв'язок розривається – вони не бачаться зовсім. І обидві страждають в розлуці.
Хоча насправді все просто. У відносинах з мамою є 4 стадії. Які потрібно прожити, пережити. Крок за кроком. Жодну не можна пропустити або викреслити. Інакше повага так і не з'явиться.
Симбіоз
З самого початку ти і мама – одне ціле. У вас загальне тіло, ти її продовження. Після народження дитина також вважає маму своєю частиною. Тому така страшна розлука, що дитина кричить, коли мама виходить з кімнати.
Хтось зависає в цій стадії. І все життя намагається догодити мамі, зробити її щасливою, не сперечатися. Бо щаслива мама – щаслива я. Але ці відносини шкідливі – насамперед для дочки. Років до 7-8 це правильно і добре так жити – бути з мамою єдиним цілим, вбирати її любов і турботу. А потім треба йти далі.
Суперечки
У якийсь момент дитина починає усвідомлювати, що вона і мама – це різні люди. А значить, у нас можуть бути різні погляди, різні бажання, можуть не збігатися думки на різні питання. І дочка починає з мамою сперечатися, доводити свою правоту.
Зміст цієї стадії в тому, щоб відірватися. Знайти себе. Знайти в собі сили йти своїм шляхом. Але можна в ній зависнути. І все життя сперечатися. Все життя доводити…. Я не ти, я краще за тебе, я краще знаю….
Незалежність
Наступна стадія, коли дочка не тільки на словах, але й на ділі починає своє життя. Їде, може виїхати кудись далеко, в інше місто чи навіть країну. Мама з дочкою може перестати спілкуватися. І у житті доньки матір перестає бути важливою людиною.
Я сама по собі. Я виросла. Я велика. Ти мені не указ. У цій стадії також можна зависнути – і багато втратити. Родові ресурси, зв'язок з жіночим родом…
Вдячність і повага
І лише коли ми розділилися і почали жити своїм життя, ми можемо перейти на фінальну стадію – подяка мамі. Коли мама стає близькою і рідною людиною. Коли з нею можна говорити по душах – і дуже хочеться. Від цього стає тільки краще. З'являється потужний ресурс…
Кожен цикл в ідеалі укладається в 7 років. Від нуля до семи, від семи до чотирнадцяти, від чотирнадцяти до двадцяти одного, від двадцяти одного до кінця. Тобто в 21 рік вже є ресурси для того, щоб перейти на четверту стадію. Якщо ви вже пройшли всі три попередні. Якщо ніде не зависли. Але ось я довго зависала на другій стадії. Потім настала третя – але я з неї весь час скочувалася в другу. Доводила, сперечалася….
І лише кілька останніх років у мене є мама. По-справжньому.
Джерело: ukr.media
