Чому багнети все ще використовуються? /Фото: www.ar15.com.
Кумедне спостереження: технічно гвинтівка з приєднаним багнетом перетворюється на спис. Таким чином ця обставина робить спис не тільки найдавнішим, а й довготривалим видом зброї, що використовується людиною на полі бою. Жодне інше, включаючи клинкове, не може зрівнятися у цьому відношенні зі багнетом. Хоча, звичайно, повірити, що від цієї штуки може бути якась користь в епоху надзвукових літаків, безпілотників і автоматів – непросто. Чому ж багнет ніяк не відправлять на звалище історії?
Чому від них ніяк не відмовляться? /Фото: military.com.
У XVI столітті у Європі розпочалася військова революція. Звичайно, до цього моменту не тільки порох, а й вогнепальна зброя (в т.ч. ручна) у Старому Світі вже добре знали. Однак лише до кінця 1550-х років воно стало по-справжньому масовим. Використання нових систем зброї диктувало і нові способи комплектування армії. Ручна вогнепальна зброя того часу здебільшого мала нікудишню точність і скорострільність, через що доводилося стріляти виключно залпами із щільної побудови. Проблема була лише в тому, що, незважаючи на всю жахливу вражаючу здатність вогнепальної зброї щодо метального, перші мушкетери слідом за лучниками та арбалетниками залишалися беззахисними перед кавалерійськими атаками.
Штик пройшов довгий шлях розвитку. /Фото: defensemedianetwork.com.
Тому на першому етапі військової революції для парирування кінної загрози використовувалися підрозділи пікінерів, які служили як влучно висловився один із воєначальників того часу – «живим частоколом». Однак, ситуація розвивалася: з одного боку ручна вогнепальна зброя ставала все більш досконалою і тактично привабливою, з іншого боку комплектувати досить дорогі через використання сталевих обладунків і численності підрозділу «колодів» ставало все складніше. Зчленування цих обставин призвело до того, що все більше країн почало опинятися від пікінерів. Ось тільки проблема кінної загрози при цьому нікуди не поділася. Тож у першій половині XVII століття Європі був придуманий багнет.
Штик-ніж у першу чергу все-таки ніж. /Фото: www.youtube.com.
Точніше, спочатку з'явився так званий багінет – своєрідний кинжал чи ніж, який можна було вставити в ствол мушкета, перетворивши останній на імпровізоване спис. Звичайно, зупинити такою штукою коня на повному ходу було неможливо, проте якщо піхота виявлялася пов'язана боєм з кавалеристами, солдати виявлялися принаймні не беззбройними проти вершників, що високо сидять. Але проблема багінету була в тому, що після його встановлення мушкет втрачав можливість до стрілянини. Тому наприкінці XVII століття в Європі був придуманий багнет із кріпленням поза збройовим стволом. У наступні 200 років ця холодна зброя неодноразово покращувалася: з'явилося безліч форм і способів кріплення багнета до зброї, а на початку XX століття еволюція цього засобу вийшла на новий виток – з'явилися штик-тесаки та штик-ножі. На відміну від звичайного голчастого багнета, тесак або ніж найчастіше був компактнішим і функціональнішим. Адже на відміну від похмурої «спиці» ніж можна було також навантажити інженерним функціоналом.
Не лише багнет, але ще й інструмент. /Фото: ww2-militaria-shop.de.
При цьому важливо розуміти, що ще до появи автоматичної вогнепальної зброї, багнет встиг перетворитися на засіб виключно допоміжний. Звичайно, штикові атаки проводилися ще й у ХІХ столітті. Проте запеклим боєм на холодній зброї такі маневри закінчувалися рідко. У більшості випадків вже одного лише зближення та психологічної готовності до ближнього бою виявлялося достатньо для того, щоб звернути противника у втечу. Втім, навіть тоді «психологічні атаки» були скоріше винятком, аніж правилом. У 8 із 10 випадків результат бою піхоти вирішувався саме вогнепальними засобами. А вже з появою артилерії сучасного типу та кулеметів про штикові атаки взагалі довелося забути, як про системне явище.
Ну-у-у, а чому б і ні? /Фото: gunmagwarehouse.com
Хоча ще все XX століття багнети і штик-ножі за інерцією залишалися у військовому спорядженні. Проте розвиток вогнепальної зброї та тактика ведення бою засунула холодну зброю у сучасній війні навіть не на третій план. У війні сучасного типу кількість ситуацій, коли піхотинцю може знадобитися штик-ніж за його прямим призначенням – рідко зникає. Чого вже там сучасна війна: за всю Велику Вітчизняну війну ми маємо свідчення всього про кілька рукопашних сутичок! Все-таки в абсолютній більшості випадків, навіть за умов ближнього бою, питання вирішувалися вогнепальною зброєю, вибухівкою та вогнеметами. Як то кажуть карате – це добре, але два ТТ – це два ТТ.
Послужать ще не один рік. /Фото: omahas.com.
На початок другої чверті XXI століття штик-ніж – це вже фактично рудимент. Хоча за інерцією навіть сучасні гвинтівки на кшталт АК-12 продовжують випускати з урахуванням можливості та необхідності кріплення холодної зброї. У разі працює принцип «є просить». Теоретично, багнет все ще може стати в нагоді сучасному солдатові, наприклад, у варти. Технічно ж штик-ножі сьогодні набагато корисніше не як зброя, а як універсальний та інженерний інструмент. Тут досить згадати, якою кількістю функції навантажені радянські штик-ножі до автомата Калашнікова. Власне, ця обставина і залишається нехай і не єдиною, але водночас переважною причиною, чому в жодній армії світу не готові відмовитися від штик-ножів остаточно. Нехай сьогодні цей інструмент і зброя використовуються нечасто, але як і будь-який інший ніж – зайвим не буде.
А ось цікаве відео з нашого каналу – 7 найкращих рушниць Радянського Союзу, успіх яких перевершити практично неможливо:
Продовжуючи тему, читайте про те, чому американський спецназ вибрав гвинтівку від збройового бутика.