Справа була у студентському гуртожитку. Я зайшов до однокурсниць, ми про щось засперечалися.
Дівчина пригрозила:
– Нас троє!
Вичерпавши докази, вона надумала налякати чисельною перевагою: мовляв, поб'ють. Я заперечив:
– Вас три. Якби вас було троє, я ще подумав би.
Тим і закінчилася полеміка. Ми навчалися на факультеті російської мови, тож зрозуміли одне одного. Двоє, троє, четверо тощо. – так можна сказати про обличчя чоловічої статі або про змішану групу. А про жінок – дві, три, чотири. Заодно і з предмета, в якому не погоджувалися, очевидною стала моя перемога: якщо я грамотніша, то, звичайно, маю рацію. І все, жодної бійки із застосуванням підручних предметів. Посилання на граматику – і «війна» не відбулася.
Але як же «Три богатирі» (картина Васнєцова)? Або роман «Три мушкетери». Пісня «Три танкісти». Та ось те, що чоловічий рід дозволяє собі обидві форми. А «Три дівчата під вікном» не можна замінити на «Троє дівчат».
Натомість жінки колись мали додатковий варіант. В того ж Пушкіна: «Ні вогню, ні чорної хати. Глуш і сніг… Назустріч мені тільки версти смугасті трапляються одне». Це про верстові стовпи. Якби він так і написав – стовпи, то було б одні. Але оскільки вжито слово жіночого роду, то одні. Тепер цю форму скасовано.
Подібних хірургічних видалень повно історія мови. Викинули – і голова не болить, думати не треба, яке кінець правильно. Навіть як би підвищилася грамотність населення, бо помилитись стало неможливо. Тільки ж це шлях у глухий кут, до знищення мови. Та й не зникнуть двієчники, хай хоч залишиться лише сотня слів із одним правилом.
До речі про дивовижний штрих з тих, які перешкоджають іноземцю досконало вивчити нашу мову. Чи може один предмет бути у множині? Скажімо, для чужинця начебто цілковита нісенітниця: корова одна, але її багато штук. А нам цілком звично вживати слово «один» у множині: у стаді одні корови, у салаті одні помідори.
Якось із телевізора пролунала новина: три банки складуться і утворюють четвертий. Ведуча прочитала: “Кожен внесе по п'ятдесят один відсоток”. Та останній п'яниця ніколи не пропонував “скинутися по один руп”! Але вона в такому вигляді повторювала повідомлення весь день, до того ж не в записі (випуски були різні). І ніхто їй не підказав, не було на телебаченні грамотних. Нині вона веде програму імені себе.
Постійно чується з екранів і звідки завгодно: “Скажу пару слів”, “Почекай пару хвилин”. Пари слів справді можливі: наприклад, «блищати – блищати». Але мається на увазі зовсім інше: скаже небагато, почекай недовго. Вирази настільки набридли, що вже й нагадати ніяково: вони безглузді. Подружня пара – це зрозуміло, чоловік і дружина насправді складають пару. Два чоботи на різні ноги теж пара. «Пара гнідих, запряжених із зорею…» – два коні запряжені разом по-різному. Але хто спостерігав хвилини, що гуляють парами, і яка між ними двома статева чи інша різниця? Що означає «У кімнаті пара стільців» – один із них мужик, інший тітка? Тим часом довідники стали дозволяти таке вживання у розмовній мові. Зрозуміло, що потім узаконять і для літературної.
А в XIX столітті був інший штамп – два-три стільці. У письменників середньої руки він раз у раз. Не знаю, чи відзначений він літературознавцями, але мене дратував: невже не видно, два чи три? «Дві-три години» ще добре – сенс той самий, що «близько двох з половиною». А з кімнати, де «два-три стільці», винести один – чи залишаться півтора, чи що?
Все, що я тут написав, пов'язане з лічбою. Заодно вже – про слово «рахунок». Точніше, про вираз «за рахунок». Начебто воно цілком ясно: наприклад, якщо обід за чужий рахунок, то платить хтось інший. Але як тоді зрозуміти часті нині формулювання типу «Виконали план рахунок впровадження нової техніки»? Виходить, не стали витрачати сили на використання, тому й встигли виконати. Проте пропонується розуміти якраз навпаки: саме впровадження допомогло. Те саме: «Подолали труднощі рахунок взаємовиручки». Виходить, плюнули один на одного і впоралися поодинці?
Здавалося б, йдеться лише про мову. Ні. Про життя. І взагалі про все. Зарубіжжя іронізує, що Росія нічого не вміє, тільки качать нафту. Інше робить аби як, «і так зійде». У тому числі говоримо приблизно, часом «з точністю навпаки». Адже будь-яка ідея, гіпотеза, дослідження, справа починаються зі слова. Вченим відомий принцип: правильно сформулювати завдання – отже наполовину розв'язати його. Якщо з першого кроку пішов не в той бік – не прийдеш, куди хотів.
Можливо, я, як філолог, перебільшую значення свого предмета (що властиво фахівцям усіх галузей). Але навряд чи хтось заперечить проти того, що мова є основою будь-якої діяльності. Неможливо побудувати ракету, виховати чемпіона, відкрити нову землю… коротше, нічого путнього не можна зробити без спілкування. А інструмент його – мова. Хто говорить бездоганно, той і мислить ясно і працює чітко. Уявімо, що всі раптом стали відмінниками з російської мови, пишуть грамотно, формулюють бездоганно. А тоді важко буде уявити, що женуть шлюб. І вже математичні слова в першу чергу треба вживати точно.
Як відомо, спочатку було Слово. Воно і зараз, і завжди на початку.