У сучасному світі немає жодних проблем щодо передачі тих чи інших промов чи послань навіть у межах офісу, проте так було не завжди. Але з приходом такого цікавого пристосування, як пневматична пошта, потреба у перенесенні дрібних промов з одного поверху на інший зникла. Що ж це таке, в чому її зручність і як вона взагалі з’явилася?
Сучасна пневматична пошта Фото:it.made-in-china.com
Такий вид передачі промов та листів досить цікавий, це відбувається завдяки впливу стисненого повітря в трубі. Такими трубопроводами, які, як правило, знаходяться під землею або на підземних поверхах, невеликий вантаж, поміщений у спеціальні контейнери, переміщується з одного місця до іншого. Здійснюється це досить велика швидкість. А ось назва такого незвичайного пристосування походить від грецького слова пневматикс, що означає “повітряний”. Та й не тільки назву цей вид пошти взявши від Греції. Коріння її походження теж звідти, саме греки навчилися використовувати стиснений повітря для важливих цілей. Один із грецьких винахідників створив гідравлічний орган, катапульту та навіть насос, точніше його прародина. Катапульта могла метати списи завдяки стиснутому повітрі, що дуже допомагало грецьким воякам у боях.
Але, на жаль, з настанням темних годин по всій Європі роботи з пневматики та її використання для потреб суспільства було втрачено. І лише у сімнадцятому столітті про пневматичну пошту, як про спосіб передачі інформації, заговорили знову. У другій половині сімнадцятого століття фізик із Франції Папен зміг вирахувати, що якщо на поміщення у трубу об’єкт буде впливати силою, то вона буде здатна надати об’єкту якусь швидкість. Так ця ідея і почала все більш активно цікавити різноманітних конструкторів, але все ж таки здійснити її було не так вже й просто.
Дені Папен / Фото: britannica.com
Тільки наприкінці вісімнадцятого століття вченим вдалося застосувати стиснений повітря у трубі для транспортування невеликого вантажу. А була ця конструкція в дзвіниці заввишки п’ятдесят метрів, розташованої в Австрії. Вниз посилали листи з цієї дзвіниці, коли десь було помічено пожежу. Листя відправлялися у спеціальному залізному контейнері трубопроводом. Ця пошта проіснувала в постійному вигляді до середини ХІХ століття, добре виконуючи свої функції. Такий тип пневмопошти стали називати внутрішнім, коли труба знаходилася всередині будівлі. А ось інший тип, коли трубу закопували під землю або пускали вдоль зовнішніх стін відповідно зовнішньої. Вона могла пов’язувати не лише самі будівлі та поверхи, а й навіть сусідні райони та необхідні будівлі у місті. Але з’явилася зовнішня пневмопошта трохи згодом, саме в другій половині ХІХ століття в Англії.
Винахідник, який пневмопошту та запатентував, – Йосія Кларк. Труби, створені в його системі, мали діаметр півтора дюйми і спочатку розташовувалися між Фондовою біржею та Центральним телеграфом. Відстань між цими будинками становила близько двохсот метрів. А ось переміщалися послання зі швидкістю шести метрів за секунду, що було неймовірно швидко для того часу. Крім листів у циліндрах передавали невеликі бандеролі, а також посилки. А ось самі труби змоделював автор поштових марок Хілл, який мав до цього також безпосереднє відношення.
Пневматична дорога Фото: asphodeluspapaver.wordpress.com
Через десять років компанія Кларка продемонструвала вже сучасний новий винахід і показала пневматичну транспортну дорогу, якою було відправлено важкий вантаж. Він пройшов шлях трубами діаметром тридцять дюймів з Лондона в Баттерсі. А самі вагонетки, куди помістили вантаж, складалися із чотирьох відсіків. Крім того, туди помістилося навіть кілька пасажирів. І ця дорога справді деяку годину працювала і популярна, хоча звучити досить футуристично. У неї з’явилися свої станції, переважно до поштового офісу в районі Камден. Завдяки цим вагонеткам можна було переміщати понад тридцять мішків із поштою за раз, що значно заощаджувало годину та сили, адже на доставку такого вантажу витрачалася лише хвилина.
Але, на жаль, крім ще кількох місць такий вид пошти ніде не з'явився, ця дорога була по суті унікальною. Але ще за десять років її перестали експлуатуватися зовсім, хоча ці візки були безпечні. Нині вони зберігаються у музеях Лондона.
Пневмопошта Фото: ru.pinterest.com
Однак сама пневматична пошта в класичному сенсі не зникла, навпаки, безліч повідомлень від телеграфної лінії стали вдаватися саме по ній. І такий спосіб нарешті визнали зручним у всьому світі. Безліч міст Європи, а також Сполучені штати і навіть Бразилія обзавелися таким пристосуванням.
Однак відмінності з Лондонською поштою все ж таки були, там вони були сконструйовані у формі зірки, щоб усі листи збиралися у центральному відділенні. А ось у Європі така пневматична пошта була сконструйована по колу і всі станції могли контактувати між собою. До початку двадцятого століття в Німеччині довжина такої пошти склала вже сто двадцять кілометрів, саме там вона отримала найбільше розвиток, при цьому було створено п’ятдесят станцій. Труби робили з чавуну, а діаметр складав шість із половиною сантиметрів. Самі ж капсули стали завдовжки п’ятнадцять сантиметрів. Пошта об’єднувала не лише столицю, а й найближчі міста.
У Російській імперії також була пневмопошта між Москвою та Санкт-Петербургом, а потім залишилася і в СРСР, де вона виявилася корисною для залізниць.
Труби пошти Фото: storage.googleapis.com
Цікаве відео з нашого каналу –