Почати перегляд цього серіалу спонукав винятковий акторський склад: Робін Райт та Олівія Кук. Першу актрису я ціную багато років, ще з часів «Санта-Барбари», коли молодша донька СіСі Кепвелла, Келлі, імпонувала мені більше, ніж Іден. Згодом вона зіграла у десятках фільмів, і всюди була чудовою, залишаючи незабутні враження. Другу відкрила для себе завдяки серіалу «Дім дракона», де вона втілила Алісент Таргарієн. Наскільки я була захоплена її красою та образом у «Домі дракона», настільки ж неприємною та відразливою вона виявилася в першій серії «Дівчини мого сина». Це свідчить про справжній талант: настільки кардинально різні образи змусили мене навіть засумніватися, чи це та сама акторка. Але ні — це справді Олівія Кук. З розвитком сюжету її героїня стає менш вульгарною та відштовхуючою: до неї починаєш звикати, подекуди співчуваєш, а часом — лякаєшся.
Історія дуже напружена, хоча починається досить буденно. Тривожна мати, схильна до гіперконтролю, не готова відпустити свого «синочка-пиріжочка» до жінки, яку вважає хижачкою. Той факт, що син безмежно щасливий поруч із нею, матір не турбує. Лора (Робін Райт) — успішна галеристка, яка, здавалося б, живе повноцінним життям. Проте вона прагне втручатися в життя сина, бажаючи, щоб окрім них двох, у цьому світі нікого більше не було. У першій серії я повністю погоджувалася з Лорою, адже Черрі (Олівія Кук), нова дівчина сина, поводилася так зухвало, що складно уявити матір, яка б схвалила таку невістку. Але з розвитком сюжету багато що стає зрозумілішим, зокрема причини такої поведінки Черрі.
Серіал побудований у захопливий спосіб: кожна серія складається з двох частин. Спочатку події розгортаються очима Лори, а потім — очима Черрі. Це неймовірно цікаво! Ми бачимо, наскільки по-різному героїні сприймають одну й ту саму ситуацію. Навіть фрази, сказані однією, інша інтерпретує як агресивні чи образливі. Глядачі протягом усіх шести серій будуть вагатися, стаючи то на бік матері, то на бік Черрі. Варто визнати, що кожна з жінок намагалася налагодити стосунки з суперницею, але все виявилося надто складно. Боротьба за прихильність сина/коханого триває: спочатку перевага на боці матері, потім — коханої, і так по колу. Це триває доти, доки емоційний накал не досягає небезпечного рівня, стає зрозуміло: у цьому трикутнику виживе лише одна.
Фінал — жорстокий і нещадний. Я зовсім не розумію, як єдиний чоловік у цьому трикутнику — син Лори та коханий Черрі — зможе жити з наслідками подій. По суті, він — млявий і нездатний вчасно відокремитися від матері. Бачачи, що стосунки двох важливих для нього жінок не складаються, він мав би припинити їх або максимально обмежити контакти. Це дозволило б йому розібратися у своїх почуттях і прийняти зважене рішення. Так, Черрі виявилася вкрай непростою дівчиною зі складною історією минулого. Однак, на мою думку, її почуття до сина були щирими, і якби їм не заважали, стосунки могли б розвиватися без зайвих драм.
Серіал дивилася із захопленням, буквально за один вечір. Шанувальникам психологічних драм наполегливо рекомендую. Розповіла максимально без спойлерів, аби зберегти інтригу. Ті, хто вже переглянув, діліться враженнями! На чиєму ви боці?