Переваги кукурудзяного силосу реалізуються лише тоді, коли поживні речовини збережено в траншеї. Висока врожайність не завжди гарантує якісний силос, а гарна сировина не є запорукою того, що через дев’ять місяців корови отримають корм такої ж поживної цінності.
Неправильний час збирання, нерівномірне нарізання, недостатнє подрібнення зерна, повільне заповнення траншеї, погане ущільнення та доступ кисню створюють сприятливі умови для розвитку небажаних мікроорганізмів. Хоча кукурудза добре силосується, після відкриття вона може швидко втрачати аеробну стабільність. Дріжджі та пліснява споживають поживні речовини, утворюючи тепло й вуглекислий газ, що призводить до зниження вмісту сухої речовини та енергії.
Додаткове тепло може прискорювати дозрівання кукурудзи, але ця перевага зникає, коли воно поєднується з дефіцитом вологи. У посушливих умовах рослина швидше втрачає воду, знижує інтенсивність фотосинтезу та обмежує наливання зерна. Особливо небезпечним є стрес у фазу виходу волоті, появи приймочок та запилення, адже саме тоді визначаються кількість зерен у качані та енергетична цінність майбутнього силосу.
Сухий вигляд кукурудзи часто вводить в оману: листки можуть підсихати, але качан розвинений слабко. Високий вміст сухої речовини може формуватися переважно за рахунок стебел і листків, а не крохмалю. Це підвищує ризики аеробної нестабільності, нагрівання, розвитку дріжджів, плісняви та появи мікотоксинів. В результаті господарство отримує не лише меншу кількість тонн із гектара, а й менше енергії в кожній тонні.
У період з 2015 по 2024 роки середня врожайність кукурудзи на зерно в Україні становила близько 6,7 тонн/га, коливаючись у межах від 5,5 до 7,8 тонн/га. Хоча це не є прямим показником виходу силосної маси, це свідчить про нестабільність реалізації потенціалу культури. На папері запасу може вистачати до нового врожаю, але насправді суха речовина втрачається через небажану ферментацію, слабке ущільнення, потрапляння кисню та псування верхніх шарів.
Після відкриття силос починає нагріватися, що призводить до швидшого вичерпання кормової бази для стада. Це змушує ферму купувати дорожчі корми, збільшувати частку концентратів, різко змінювати раціон або передчасно відкривати нову траншею.