Дінці, терці, кубанці та інші – чим відрізняються козаки. / Фото: culture.ru.
Навряд чи знайдеться людина, яка б ніколи не чула про козаків. На Заході «козак» — це такий самий символ, як російський ведмідь або російська горілка. Найбільшу популярність російське козацтво набуло в XIX столітті, хоча, безумовно, явище це набагато давніше. А дехто навіть знає, що козаки ще й у Радянському Союзі були. Є такі громадяни й досі. Поговоримо про те, ким насправді є козаки, скільки вони проіснували, і яка різниця є між ними насправді.
«І смерть носилася, ми рідшали; Геройськи все стояв козак. Про полон ми чути не хотіли, а цього хотів нам ворог» – пісня, «У степу широкому під Іканом».
Переважна більшість якості вийшла з збіднілого дворянства. / Фото: proza.ru.
Чим відрізняються козаки донські, наприклад, від запорозьких чи терських? Коротка відповідь на це питання буде звучати приблизно як: нічим і всім. Насамперед важливо розуміти, що, всупереч різним сучасним інсинуаціям, козак – це не національність і навіть не етнос. Як це сумно не прозвучить для деяких сучасників: козак – це стан у феодальному суспільстві. Тому сьогодні козаків може бути у принципі, бо у Росії станове розподіл суспільства було скасовано декретом уряду ще 1917 року. Сучасні козаки, навіть якщо вони є нащадками справжніх козаків імперських часів – це не козаки зовсім. Це субкультура. Не більше та не менше. Справжнє ж козацтво виникло десь на рубежі XV-XVI століть і стало одним із проявів кризи феодальної системи, проіснувавши на початок XX століття і буржуазної лютневої революції.
Козаки – це стан професійних військових. /Фото: YouTube.com.
Основу початкового козацтва становили збіднілі і обезземелі дворяни – професійні військові тієї пори, а також їх нащадки. Показуватися могли й представники інших станів, проте на практиці селяни, які втекли кудись на Дон і в Запоріжжі, і міщани в 9 з 10 випадків продовжували залишатися мирним людом, який займався сільським господарством і ремеслами під «дахом» козацьких ватаг. Причини втечі були різними від небажання тягнути державні повинності до кримінального переслідування із боку центральної влади. Отже, в козаки могли йти люди різних етносів і віросповідань. Окрім велико- та малоросів, литви та поляків у козаки ходили навіть татари. Чого вже там, стосовно раннього періоду існування козацтва, у нас є свідчення про козаків-італійців у Криму!
Головна відмінність козаків – місце проживання. /Фото: krasnodar.ru.
І тут важливо розуміти, що своєї культури у вузькому значенні, як і своєї мови – козаки ніколи не мали та не створювали. Що не скасовує того факту, що в кожній із козацьких областей, що існували, представники цієї спільності могли мати власну говірку і певний заряд «самості». Однак, незважаючи на все це, козаки були представниками тієї культури, вихідцями якої вони були спочатку. Так, у якомусь XVII столітті ви навряд чи відрізнили б якогось донського чи запорізького козака від «нормальних» дворян із центральних областей Російської держави чи Литви (ВКЛ), а за одне ще й один від одного. Не варто уявляти собі навіть якихось запорожців як стереотипних «голодих голодранців» з картин Іллі Рєпіна або з фільмів Єжи Гофмана («Вогнем і мечем»). У цьому вже XVIII століття козаки остаточно оформилися як самостійний суто військовий стан і почали поповнюватися переважно рахунок народження власних нащадків, а чи не показування представників інших станів.
Усередині країни козаки в кращому разі відрізнялися говіркою та костюмом. rusknife.com.
Приблизно тоді ж, у міру укрупнення та посилення імперій (насамперед російської), закінчилася і вся козацька «самодіяльність». Козаки з розбійників, найманців та за сумісництвом професійних військових перетворилися просто на професійних військових. І хоча більшість козацтв існувала в Російській імперії, були вони і в інших державах, наприклад Австро-Угорщині, Польщі та Османській імперії. При цьому всередині однієї держави принципових відмінностей між козаками не було. Так, вони могли мати свою говірку (діалект). А також ті чи інші власні військові ритуали, традиції та костюм. І все-таки відмінності формою, не кажучи вже про сутність, були між усіма цими людьми малозначні. Що не могло бути інакше, враховуючи те, що козак – це стан, по суті, рід діяльності. Різниці між донцем і терцем було приблизно стільки ж, скільки між сантехніком з Уфи та Владивостока. Говорити та якісні відмінності тут все-таки не доводиться.
Радянські козаки – козаки за назвою, але не по суті. /Фото: old.nlrs.ru.
У цих умовах найбільшою відмінністю козаків за часів Російської імперії було хіба що їхнє місце проживання та чисельність. Хоча, звичайно, при бажанні можна закопуватися в деталі цього явища і знаходити найдрібніші відмінності у тому самому костюмі. Який часом справді міг сильно відрізнятися. Проте, знову ж таки суті це аж ніяк не змінює: козаки – це стан професійних військових чи які у найм до якогось феодальному державі, чи які перебувають його службі за доступ до землі ведення сільського господарства. І це було головними якостями козаків хоч на Дніпрі, хоч на Дону, хоч на Кубані, хоч на Тереку, хоч у будь-якому іншому місці.
Збереження традицій – це добре. Але сучасні козаки – не більше ніж субкультура. /Фото: mk.ru.
Насамкінець варто відзначити, що «ренесанс» козацтва як субкультури розпочався у 1980-ті роки на тлі наростання націоналістичних та антирадянських настроїв у СРСР. Саме тоді в громадський дискурс було введено найпоширеніші сьогодні кейси «козацької міфології» про якусь неймовірну самість козацтва і, звичайно ж, багатовікові страждання цієї соціально-професійної групи людей. Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб пишатися своїми козацькими предками і, тим більше, немає нічого поганого в реконструкції матеріальної та духовної культури минулих епох. Однак, важливо розуміти: підстави для існування козацтва зникли в Росії (та інших країнах) разом зі скасуванням станів та остаточним ухиленням від феодальних відносин.
А ось цікаве відео з нашого каналу – 7 найкращих рушниць Радянського Союзу, успіх яких перевершити практично неможливо:
Продовжуючи тему, читайте про те, чому американський спецназ вибрав гвинтівку від збройового бутика.