Чия зенітка краща і які є нюанси. /Фото: YouTube.com.
Якийсь час тому не без допомоги ЗМІ мільйони співвітчизників дізналися про те, що в Німеччині існує така самохідна зенітна установка – «Гепард». Машину відразу кинулися порівнювати з радянською «Шилкою», внаслідок чого «несподівано» з'ясувалося, що німець за багатьма параметрами кращий. Чи це так?
Радянська ЗСУ-52-2 родом із 1950-х. /Фото: en.wikipedia.org.
Радянська зенітна самохідна установка (ЗСУ) «Шилка» – машина справді легендарна. Присвоїти такий статус німецькому «Гепарду» за всієї поваги до сутінкового генія тевтонських конструкторів не вийде хоча б з міркувань досвіду. За кормою у «Шилки» понад 20 лише великих збройних конфліктів, починаючи з єгипетсько-ізраїльської «Війни на виснаження» 1969-1970 років, закінчуючи добре відомими актуальними подіями. У свою чергу, «Гепард» настільки славним і кривавим шляхом похвалитися не може. Перший і поки що єдиний прецедент бойового застосування німецької машини відноситься лише до вже згаданих актуальних подій. З іншого боку, коли йдеться про ЗСУ, то безпосередньо імена «Шилки» та «Гепарда» найчастіше згадує обиватель. У чому полягає вирішальна заслуга ЗМІ. Ця обставина призводить до того, що «Шилка» та «Гепард» сприймаються людьми як прямі аналоги. Що, у свою чергу, викликає у багатьох бажання порівняти ці машини.
Американська М42 Дастер із 1950-х легша в основу Гепарда. /Фото: wikimedia.org.
Порівнювати, звичайно, можна і потрібно, хоча б і з цікавості. Безумовно, ніхто й не збирався сперечатися з тим фактом, що «Шилка» та «Гепард» в основі є однокласниками. І все ж таки, хотілося б загострити увагу читача на тому, що порівнювати і протиставляти ці машини саме як прямі аналоги не зовсім доречно. Хоча і «Шилка», і «Гепард» належать до зенітної самохідної артилерії, між цими установками є два принципові вододіли: покоління та озброєння. Причому обидві проблеми нерозривно пов'язані друг з одним. Забігаючи вперед, «Гепард» – це машина набагато пізнішої генерації з іншою філософією в питанні протидії повітряним цілям. А тому якось дивно бачити, коли дехто звинувачує «Шилку», яка з'явилася набагато раніше, що вона не може чогось щодо свого німецького однокласника.
Шилка – витвір 1960-х. /Фото: bsvt.by.
Проект ЗСУ-23-4 «Шилка» виріс із ЗСУ-57-2, створеної 1955 року. Радянська 57-2 старіла раніше терміну через те, що авіація та ракетні озброєння в ті роки розвивалися семимильними кроками. Щойно нова установка була запущена в серію, як у СРСР кинулися розробляти їй заміну. У виробництві 57-2 протрималася лише до 1960 року. Зробили менше ніж 900 машин. Перший прототип «Шилки» з'явився того ж року. У серію 21-тонна машина пішла через 4 роки (1964), де протрималася майже 20 років. За цей час встигли наклепати 6500 цих зеніток. При цьому в наступні роки «Шилка» неодноразово переживала модернізації, що стосувалися насамперед начинки бойової машини, зокрема радіолокаційного та оптико-електронного обладнання. Що ж до озброєння, то воно було представлене 4х23-мм АЗП-23 «Амур» здатним вражати цілі на дистанціях від 200 метрів до 2.5 км.
Найближчий аналог Шилки – американська М163 Вулкан. /Фото: armyrecognition.com.
Найближчим за поколінням та озброєнням аналогом радянської «Шилки» серед машин НАТО має вважатися M163 «Вулкан». Розробка цієї машини велася американцями у середині 1960-х років. У серійне виробництво 163-та пішла 1967 року, лише через 3 роки після «Шилки». Щоправда, на відміну від радянського аналога, заокеанська ЗСУ не набула такої ж масовості тиражу. Американці обмежилися випуском менше 700 машин, причому сьогодні офіційно на озброєнні самих США «Вулкани» більше не стоять (хоча можливо, є на зберіганні). Незважаючи на це, на відміну від німецького «Гепарда», американський «Вулкан» попив кришки не менше радянської «Шилки»: M163 пройшла майже всі конфлікти на Близькому Сході, ряд конфліктів в Африці, а дебютувала машина взагалі у В'єтнамі. У порівнянні з радянською красунею, американська зенітка помітно легша – 12.5 тонн. Але при цьому має порівнянне озброєння: один авіаційний 6-ствольний кулемет M61 калібру 20 мм. Робочий радіус – від 200 метрів до 1,5 км.
Гепард з'явився у 1970-х роках. /Фото: topwar.ru.
У свою чергу німецький “Гепард” – це “молодий поросль” на тлі ЗСУ-23-4 і M163. Проектувався «Гепард» з кінця 1960-х, а у виробництво взагалі пішов з 1973 року. Таким чином, між радянською та німецькою ЗСУ 10 років різниці, а з урахуванням термінів розробки – ще більше. В основу німецької зенітки лягла стара американська установка ще 1950-х років – М42. Проте від прототипу там залишилося хіба що «загальне бачення» питання. З початком 1970-х завдяки розвитку прицільних комплексів конструктори знову стали відходити від концепції «свинцевого рою» до точніших і вивірених попадань, а також спроб нейтралізувати ціль на більшій дистанції. Саме тому «Гепард» має принципово інше озброєння: 2х35-мм гармати Oerlikon KDA з дальністю вогню до 4 км.
Набагато ближче до Гепарда у питанні гарматного озброєння лежить радянська Тунгуска початку 1980-х. /Фото: topwar.ru.
Але було б помилково вважати, що в Радянського Союзу не з'явився свого часу аналог Гепарда. Так, хронологічно він теж відстоїть на великій відстані, але на озброєнні сидить з німецьким «котом» в одному човні. Йдеться про запущену у виробництво 1980 року ЗСУ 2С6 «Тунгуска». Якісна на відміну від німця – наявність ракетного озброєння з дальністю вогню до 8 км. Але гарматне озброєння «Тунгуски» в цілому аналогічне: 4х30-мм гармати 2А38 з дальністю вогню ті ж 4 км.
А ось цікаве відео з нашого каналу – яка унікальна функція була тільки в радянському годиннику «Електроніка»:
Продовжуючи тему читайте про те, що таке «БЕРСА» : маловідомий збройовий шедевр, що зміг підкорити американський ринок.