Радянський повітряний богатир.
У 1981 році в Радянському Союзі піднявся в небо найновіший транспортний літак – машина, яка з низки причин на сьогоднішній день виявилася чи не повністю забута. Частково тому, що через специфіку застосування зробили таких небесних богатирів лише три штуки. При цьому саме вони зрештою уможливили космічний політ «Енергія-Буран».
Літак вивіз на собі Буран. /Фото: cmvvs.ru.
Про радянський важкий транспортний літак надвеликої вантажопідйомності Ан-225 «Мрія» хоч раз чув кожен. У минулі години більшість людей дізнавалася про цей витвір ОКБ «Антонова» насамперед щодо радянської космічної програми. Що ж, «Мрія» справді замислювалася і створювалася як повітряна вантажівка для перевезення компонентів космічних кораблів. Проте на момент запуску в експлуатацію Ан-225 політ Бурана вже рік як відбувся. Більше того, перший політ «Мрія» здійснила майже через місяць після того, як космічний корабель побував на орбіті. Хрестоматійна фотографія, на якій Ан-225 везе «Буран» — це поїздка космічного корабля не на стартовий майданчик, а на відомий авіасалон у Ле-Буржі 1989 року. Як можна було здогадатися, компоненти «Енергія-Буран» під час підготовки до космічного польоту возив на Байконур інший радянський літак – ВМ-Т.
Бомбардувальник М-4. /Фото: ru.wikipedia.org.
Історія появи важкого транспортного ВМ-Т сягає корінням у перші повоєнні роки. Епоха ядерних вооружень, що почалася, поставила перед радянським керівництвом рубом питання створення важкого бомбардувальника, здатного добиратися до території США без допомоги перевалочних аеродромів. Над розробкою нової машини працювали найкращі уми з провідних авіаційних ВНЗ та КБ країни. У 1946 році вище керівництво ухвалило рішення про розпуск ОКБ Мясищева. Самого Володимира Михайловича радянська влада надіслала очолювати Московський авіаційний інститут. При цьому першочерговим завданням М’ясіщева стала розробка нового стратегічного бомбардувальника. До кінця 1940-х років дослідницькому колективу вдалося сформувати вигляд майбутнього літака з турбореактивними двигунами.
Володимир Михайлович Мясищев. /Фото: vmuzey.com.
1951 року Мясищеву запропонували очолити нове ОКБ №23, якому в свою чергу було доручено завдання щодо створення міжконтинентального реактивного бомбардувальника. У цьому відношенні найбагатший досвід Володимира Михайловича був дуже доречним. Так, розпочався проект радянського бомбардувальника М-4. Нова машина була розроблена у рекордно короткі терміни. Перший політ «четвірка» здійснила вже у січні 1953 року, а вже у 1954 році бомбардувальник вийшов на державні випробування. Новий американський B-52 обігнав радянський М-4 лише на 10 місяців. І це при тому, що розробка 52-го велася у менш стислі терміни. При цьому порівняно з американськими та британськими однокласниками радянський літак мав низку важливих інновацій у сфері безпеки та захищеності екіпажу.
Проект виріс із бомбардувальника. /Фото: khrunichev.com.
У 1955 році М-4 дістався до озброєння. До слова, служитимуть вітчизні ці машини аж до 1993 року. Єдиним лихом “четвірки” стали відверто неекономічні двигуни. Вийти на бажані 9.5 тисячі кілометрів польотної дальності не вдалося через високу витрату палива. З нормальним бомбовим навантаженням М-4 пролітав «всього» 8.5 тисяч кілометрів, чого, проте, було недостатньо. У наступні роки літак неодноразово покращувався (переважно змінювалися двигуни), що сприяло підвищенню його швидкісних та льотних характеристик. При цьому ще 1955 року з’явився ескізний проект модернізованої машини з індексом М-6, яка відома більшості радянських громадян під позначенням ЗМ. Вже через рік нову модифікацію було виведено на льотні випробування, а через два роки глибоко перероблено М-4 в особі ЗМ дістався випробувань військових. Того ж 1958 року нові ЗМ були офіційно прийняті на вооруження. Прослужатимуть ці красені до 1985 року, доки варварські не будуть розпиляні на метал у рамках радянсько-американського договору про скорочення стратегічних вооружень. Заради справедливості свої В-52 американці поріжуть на скріпки не менш безжально.
Зробили лише три таких. /Фото: topwar.ru.
Втім, металеві красені – це все, що приходить. А накопичені знання, досвід та побудована галузь виробництва – вічне. Принаймні доти, доки ти не розвалюєш власне виробництво у гонитві за політичними очками та стартовим капіталом для «бізнесу». Втім, до 1991 року було ще далеко… На дворі був 1956 рік і згаданий нами ЗМ ще навіть до озброєння не дістався. А ідея про те, що цю штуку можна перетворити на важкий транспортник, посвятила світлі розуми радянських конструкторів уже тоді. Втім, на момент години проект транспортного ЗМ так і залишився на папері. Ну, чи майже… Бо ще до появи «Атланта» ЗМ бойового зразка почали переробляти під літаки-заправники. Тож деякий досвід у роботі з вантажоперевезеннями у машини на початок 1980-х уже був.
Серйозна машина. /Фото: YouTube.com.
Спочатку передбачалося, що компоненти Енергія-Буран доставлятимуться на Байконур водним транспортом. Самі спочатку так і було. Але незабаром з’ясувалося, що таке перевезення надто небезпечне та накладне. Тоді й було запропоновано перетворити стратегічний бомбардувальник на повітряний вантажівку. У найкоротший термін колектив Мясищева військовий ЗМ транспортний ВМ-Т «Атлант». Перший політ машина здійснила вже навесні 1981 року. Перший політ з вантажем (паливною секцією «Енергії») пройшов важко і напружено. Але машина літала і навіть майже не вередувала! Для потреб космічної програми було вирішено переоснастити трьох бомбардувальників. Завдяки «Атлантам» вантажі, які добиралися до Байконура місяць і більше, тепер потрапляли на космодром за лічені години. З 1982 по 1993 рік ВМ-Т здійснили понад 150 вантажних польотів.
А ось цікаве відео з нашого каналу – Озеро Бездонне: через що вже майже 200 років у цій водоймі не можуть знайти дно
Продовжуючи тему читайте про те, як колись АТЗ був одним з найбільших тракторних заводів СРСР : що виробляють тут сьогодні.