Тривалий час подруга живе у Канаді. Під час однієї з наших розмов вона поділилася кумедною, але неприємною історією, що трапилася з нею на дні народження колеги. Ми, звісно, посміялися, але того вечора вона відчувала образу, хоч і не могла визначити, на кого саме: на колегу, яка не попередила про формат свята, чи на себе, що не розібралася у культурних традиціях Канади.
Подруга два роки працювала у канадській фірмі та встигла добре подружитися з деякими колегами. Тому, коли одна з них запросила її на свій день народження, вона з радістю погодилася. Придбала хороший подарунок, букет квітів і прийшла на свято. Чудово проводила час, поки наприкінці вечора офіціант не приніс їй рахунок за її замовлення.
Виявилося, що всі гості платили за себе. Подарунків та квітів ніхто не дарував. У підсумку, подруга витратила 150 доларів на подарунок і квіти, а ще 70 доларів — на свій рахунок.
Вже вдома, вивчаючи відмінності менталітетів та культур, вона натрапила на численні обговорення, де багато українців зізнавалися, що так само потрапляли у подібні незручні ситуації.
В Україні ми дуже гостинні, і на нас іменинник відповідає за своє свято: бронює заклад, дбає про комфорт гостей, стежить, щоб ніхто не сидів з порожньою тарілкою чи келихом. Звісно, він же і оплачує весь рахунок. Якщо поглянути на це з фінансового боку, то в нас існує негласне правило: подарунок має щонайменше «окупити» місце за столом. Це своєрідний «бартер» квитка на свято на подарунки.
У Канаді, як і в США та країнах Північної і Західної Європи, святкування дня народження — це просто привід зустрітися і поспілкуватися. Подарунки можна не дарувати зовсім, або принести щось символічне (пляшку вина, квіти, кумедну листівку, книжку чи свічку), а рахунок кожен оплачує самостійно.
Так, для нас це виглядає дивно, але, на мою думку, такий підхід зручніший. Навіть якщо хтось має обмежені кошти, він може замовити щось недороге і все одно святкувати та спілкуватися. І навіть якщо іменинник не має коштів на пишне свято, він точно зможе оплатити лише за себе.
Натомість, якщо в нас немає грошей на подарунок, людина найчастіше не йде на свято, бо почувається ніяково. Це не надто добре і для самого іменинника — адже на святкуванні можуть бути присутні не всі, кого б він хотів бачити. До того ж, є багато людей, які не надто переймаються подарунками і приносять те, що ювіляру зовсім не потрібно. У результаті, людина витратила чимало часу та грошей на організацію свого свята, а отримала купу непотрібних речей.
А тепер уявіть цю ситуацію очима іноземного іменинника: йому дарують дорогі парфуми, шовковий шарф чи техніку. Це щонайменше дивно, а може навіть здатися, що це зобов’язує до чогось. Вони звикли до маленьких подарунків як прояв уваги, або, в кращому випадку, до того, що гості скидаються та оплачують рахунок герою свята.
З цих міркувань можна зробити висновок, що західний варіант святкування зручніший, але й він має свої неприємні моменти. Зараз дедалі частіше рахунок ділять порівну (split the bill evenly) між усіма присутніми, щоб офіціанту не довелося вираховувати кожному окремо. І якщо ви замовили салат та склянку води, а хтось — кілька бургерів та коктейлів, вам навряд чи сподобається рівномірно розділений рахунок. А якщо врахувати, що в Канаді та США до цієї суми додаються податки штату чи провінції та обов’язкові чайові (приблизно 15-20%), сума може виявитися доволі значною.
Як не збанкрутувати на іноземних вечірках
Щоб не сидіти з кислим виразом обличчя над чеком за пасту, запам’ятайте кілька правил.
Хоча з англійською мовою у нас усе чудово, ми часто інтерпретуємо іноземні фрази через призму власних реалій. Коли іноземець пише «Let’s meet for drinks» або «Join me at the restaurant», це не запрошення на бенкет, а пропозиція скласти компанію, що означає: кожен платить за себе. Натомість, якщо прозвучало слово «hosting» (я приймаю/влаштовую) або прямолінійне «my treat» (я пригощаю) — тоді гаманець можна не діставати.
Не бійтеся питати. У США, Нідерландах чи Німеччині написати в чат: «Hey, are we splitting the bill? (Платимо кожен за себе?)» — абсолютно нормально. Вас оцінять за прямоту. А от у Великій Британії чи Франції краще запитати трохи м’якше, наприклад: «How shall we sort the bill? (Як вирішимо з рахунком?)», щоб не здатися надто різким.