Дебютний роман Донни Тартт «Таємна історія», вперше опублікований у 2009 році, спочатку залишився майже непоміченим. Інтерес до нього зріс лише у 2014 році, після того, як письменниця отримала Пулітцерівську премію за «Щигла».
Тартт завершила роботу над «Таємною історією» у 1992 році. Роман присвячено її близькому другові Брету Істону Еллісу, автору «Американського психопата». Обидва вивчали класичну філологію в престижному Беннінгтонському коледжі. Елліс високо оцінив роман, сприяв його публікації та згадав його у своїй книзі «Правила привабливості».
«Таємна історія» належить до жанру «університетського роману». Дії розгортаються у вигаданому Гемпденському коледжі в штаті Вермонт, який значною мірою нагадує Беннінгтонський коледж. Атмосфера Вермонту та краєвиди, майстерно описані авторкою, стають невід’ємною частиною оповіді.
У центрі сюжету – п’ятеро студентів, які вивчають давньогрецьку мову. Головний герой, Річард, прагне потрапити до цієї замкненої групи, захоплюючись їхнім спілкуванням давньогрецькою, цитуванням античних мислителів та заглибленням у філософські трактати. Вони, здається, існують у власній, відмінній від реальності, площині.
З перших рядків Річард ставить питання: «Чи існує таке явище, як «трагічна вада» — зловісна темна тріщина, що проходить крізь усе життя, — поза межами літератури?». Це питання про реальність гамартії, яке буде супроводжувати читача протягом усього твору.
Сюжет починається з убивства. Особа жертви, спосіб та винуватець відомі з самого початку. Подальше оповідання – це ретроспектива, яка розкриває ланцюжок подій, що неминуче призвели до злочину, та його фатальні наслідки.
Імена героїв підібрані так, аби підкреслити їхню відмінність від другорядних персонажів. Так, Генрі, Френсіс, Чарльз, Камілла, Едмунд та Річард контрастують із звичайними іменами, як-от Джуді, Клоук, Джад, Френк. Зовнішній вигляд головних героїв також разюче відрізняється від решти студентів.
Тема вбивства не є новою в літературі, згадати можна хоча б «Мотузку» Патрика Гамільтона. Однак «Таємна історія» не є чистим детективом чи трилером. Вона використовує елементи цих жанрів, інтегруючи їх у сюжет. Напруження зростає з наближенням до фіналу.
Роздуми героїв про «право мати» — право вершити долі та чистити світ через злочин — знову повертають до теми гамартії.
Роман містить численні ніцшеанські мотиви, цитати з платонівських діалогів. Книгу хочеться перечитувати, аналізувати різні аспекти та шукати приховані алюзії.
Як і в пізніших творах, у «Тайній історії» присутні теми алкоголю та вживання різних речовин, що походить із беннінгтонського досвіду авторок і Елліса. Роман справляє приголомшливе враження, подібне до впливу міцного алкоголю, а фінал приголомшує. Твір можна порівняти з шекспірівською трагедією, приправленою елементами «Злочину і кари», а також простежуються відлуння «Повернення в Брайдсгед» Івліна Во, «Мага» Джона Фаулза та «Вакханок» Евріпіда. Це література, яка спонукає до обговорень та цитування.
«Таємна історія» та «Щигол» суттєво відрізняються. Різниця проявляється не лише в сюжеті чи композиції, але й в інтонації та стилістиці, хоча спільні риси також можна віднайти.
Назва «Таємна історія» вдало відображає суть роману, відсилаючи, зокрема, до скандальної праці Прокопія Кесарійського. Такі книги – рідкість у сучасній літературі. Попри особисту неприязнь до «Щигла», «Таємна історія» справила сильне враження і стала однією з найкращих книг у читацькому досвіді.