Дебютний роман Донни Тартт «Таємна історія» колись пройшов майже непоміченим. Лише після того, як письменниця здобула Пулітцерівську премію за «Щигла», на її першу книгу звернули належну увагу.
Тартт завершила роботу над «Таємною історією» у 1992 році. Книгу присвячено її близькому другові Брету Істону Еллісу, автору «Американського психопата». Разом вони вивчали класичну філологію в Беннінгтонському коледжі. Елліс високо оцінив роман, допоміг із його публікацією і згадав «Тайну історію» у власній книзі «Правила привабливості».
«Таємна історія» — це класичний «університетський роман». Події розгортаються у вигаданому Гемпденському коледжі в Новій Англії, штат Вермонт, який нагадує Беннінгтон. Тартт вклала в історію власний світогляд тих років, а майстерно виписані краєвиди та атмосфера Вермонту захоплюють читача.
У центрі уваги — п’ятеро студентів, які вивчають давньогрецьку мову. Головний герой Річард мріє стати частиною цієї закритої групи. Вони цитують античних мислителів, спілкуються грецькою, заглиблюються в давньогрецькі трактати й ніби живуть в іншій реальності.
З першого абзацу Річард ставить питання: «Чи існує таке явище, як “трагічна вада” — зловісна темна тріщина, що проходить крізь усе життя, — поза межами літератури?». Тобто, чи існує гамартія насправді? Це питання буде супроводжувати читача протягом усієї оповіді.
Сюжет починається з убивства. Читач знає, хто загинув, як і хто скоїв злочин. Усе оповідання — це погляд у минуле, послідовність подій, які невідворотно призвели до трагедії, та її фатальні наслідки.
Імена, які Тартт обрала для своїх героїв, підкреслюють їхню винятковість: Генрі, Френсіс, Чарльз, Камілла, Едмунд і Річард. Їм протиставляються буденні імена: Джуді, Клоук, Джад, Френк. Зовнішній вигляд головних героїв також разюче контрастує з рештою студентів.
Історії про вбивства не є новиною в літературі. Однак «Таємна історія» — це не детектив чи трилер у чистому вигляді. Вона запозичує елементи цих жанрів, майстерно вплітаючи їх у сюжет. Напруга наростає до самого фіналу.
Роздуми героїв про «право мати» — вершителів доль, які здатні своїм злочином зробити світ щасливішим і чистішим, — знову й знову повертають до теми гамартії.
У книзі багато ніцшеанських мотивів, згадок про платонівські діалоги та прямих цитат із них. Роман захоплює, спонукає до перечитування, аналізу та пошуку прихованих алюзій.
Алкоголь та різноманітні речовини у книзі ллються рікою, що пов’язано з досвідом навчання у Беннінгтонському коледжі. Книга справляє приголомшливе враження, як і міцний алкоголь. Це ніби шекспірівська трагедія з елементами «Злочину і кари». У романі також відчуваються відлуння «Повернення в Брайдсгед» Івліна Во, «Мага» Джона Фаулза та «Вакханок» Евріпіда. Це література, яку хочеться обговорювати й розбирати на цитати.
«Таємна історія» та «Щигол» — дуже різні книги, що відрізняються інтонацією та стилістикою. Однак спільні риси все ж можна знайти.
Назва «Таємна історія» досконало пасує роману, відсилаючи до кількох сенсів, зокрема до праці Прокопія Кесарійського. Такі книги — справжня рідкість у сучасній літературі. Попри неприязнь до «Щигла», «Таємна історія» вразила та стала однією з найкращих книг у читацькому досвіді.