Україні слід збільшувати частку продукції з вищою доданою вартістю в агроекспорті. Розвиток внутрішньої переробки дозволить нарощувати експортну виручку без пропорційного збільшення фізичних обсягів вантажів, залишати більшу частину доданої вартості всередині країни та зменшувати залежність від портової інфраструктури.
Спрощено кажучи, різниця полягає в тому, на якому етапі ми продаємо продукт і де залишається додана вартість. Ми можемо виростити зерно і продати його як сировину. А можемо переробити його на комбікорм, використати для вирощування птиці, переробити її та реалізувати вже готовий продукт. На кожному з цих етапів працюють люди, створюється додана вартість, використовуються українські виробничі потужності та сплачуються податки.
Ця модель стає особливо важливою, коли пропускна спроможність портів та сухопутних маршрутів обмежена. Важливим стає не лише фізичний обсяг експорту, а й вартість кожної тонни продукції, яку Україна продає за кордон.
Наприклад, експортна вартість тонни зерна може становити близько $200, тоді як тонни готової продукції птахівництва – близько $2 тис.
Водночас ці показники не можна порівнювати як пряму конверсію: тонна зерна не перетворюється на тонну курятини. Йдеться про іншу економічну модель, за якої між вирощуванням сировини та продажем готового продукту в Україні відбувається цілий виробничий цикл.
За умов обмеженої роботи портової інфраструктури та сухопутних кордонів, чим вищою буде вартість тонни продукції, яку ми експортуємо, то більше можливостей це створює для економіки. Переробка дозволяє Україні заробляти більше, створювати та зберігати робочі місця, збільшувати податкові надходження та зменшувати залежність від портової інфраструктури.
Як показовий приклад такої експортної моделі можна згадати Францію – одну з найбільших аграрних країн Євросоюзу. У 2025 році вона експортувала близько 19,25 млрд євро сировинної агропродукції та 64,71 млрд євро переробленої. Отже, близько 77% вартості французького агропродовольчого експорту припало на перероблену продукцію.
При цьому Україні не потрібно відмовлятися від експорту зерна. Питання в іншому: яку частину того, що ми сьогодні виробляємо та продаємо як сировину, ми можемо переробити всередині країни й експортувати вже як продукцію з більшою доданою вартістю. Це дозволить збільшувати валютний виторг, не нарощуючи пропорційно фізичний обсяг вантажів, які потрібно вивезти з України.
Проте розвиток переробки в Україні нині стримує низка чинників. Серед ключових – воєнні ризики для виробничих потужностей та інвестицій, дефіцит кадрів і нестабільне енергопостачання. Останнє є особливо критичним для переробних підприємств через високу енергоємність виробництва.
Джерело: agrotimes.ua