Виписка зі шпиталю — це лише формальний завершальний етап лікування. Для тіла ж справжня реабілітація тільки починається. Це тривалий шлях відновлення, який багато хто долає самостійно, без чіткого плану та допомоги фахівців, помилково вважаючи, що найгірше вже позаду.
За оцінками Національної служби здоров’я, щороку близько 250 тисяч українців потребують реабілітації. За чотири роки система значно розширилася: якщо у 2022 році в країні проводилося менш як 4 тисячі реабілітаційних сеансів щодня, то зараз — понад 16 тисяч. Кількість профільних фахівців зросла з півтори до понад 12 тисяч. У 2026 році на реабілітацію в межах Програми медичних гарантій передбачено 7,8 млрд грн. Договори з НСЗУ на надання реабілітаційної допомоги уклали 574 заклади.
Однак ці цифри відображають лише доступність реабілітаційної допомоги, а не те, що насправді відбувається з людиною після виписки зі стаціонару та повернення до повсякденного життя.
Чому починає боліти те, що не було поранене
Найчастіший сценарій, з яким пацієнти звертаються до реабілітолога через пів року-рік після поранення, здається парадоксальним: біль виникає не в місці травми.
«Тіло не вміє чекати. Коли одна кінцівка не працює, все навантаження перебирає на себе інший бік — протилежний суглоб, поперек, шия. Кілька місяців такої асиметрії призводять до другої проблеми — перевантажувальної, а не травматичної. Формально людина здорова: рана загоїлася, знімки чисті. Але її тіло протягом пів року функціонувало неправильно», — пояснює головний лікар Інституту вертебрології та реабілітації Валерій Бахмут.
До цього додаються наслідки знерухомлення. М’язи, які довго не використовувалися, втрачають силу за тижні. Фіксація суглоба в гіпсі або апараті може спричинити контрактуру — стійке обмеження рухів, на відновлення якого потрібен час. Рубцева тканина після поранення чи операції також може обмежувати рухливість тканин і суглоба. На початкових етапах ці зміни не завжди мають виражені симптоми, тому їх можна пропустити.
Головні перешкоди на шляху до відновлення після поранення
Перша перешкода — сприймати загоєння рани як повне одужання. Це різні речі: тканини можуть загоїтися, але людина ще не повернула силу, рухливість і функцію. Реабілітацію починають після стабілізації стану, коли лікар визначає безпечні рухи та навантаження. У деяких випадках відновлення розпочинають ще до повного загоєння тканин, поступово збільшуючи навантаження відповідно до стану пацієнта. Не варто відкладати його до моменту, коли «все повністю заживе», оскільки тривале обмеження руху може ускладнити подальше відновлення.
Друга перешкода — страх руху (кінезіофобія). Після пережитого болю людина може уникати рухів у пошкодженій ділянці, навіть коли вони вже безпечні. Тривале уникнення рухів знижує фізичну активність і заважає поверненню функції.
Третя перепона — хибне уявлення про реабілітацію. Міністерство охорони здоров’я наголошує, що електрофорез, лікувальні грязі та мінеральна вода самі по собі не є реабілітацією. Це пасивні процедури, під час яких пацієнт не працює над відновленням функцій. Реабілітація вимагає активної участі самої людини: виконання вправ, рухів, поступового збільшення навантаження та повернення до звичних дій.
П’ять ознак, що відновлення після травми зупинилося
Відновлення після поранення чи травми не завжди відбувається рівномірно, але тривала відсутність прогресу є сигналом до перегляду реабілітації. Зверніть увагу на такі ознаки:
-
Біль з’явився там, де травми не було (наприклад, у попереку, шиї або протилежному суглобі).
-
Рухливість суглоба не покращується, і протягом кількох тижнів ви не можете збільшити обсяг рухів.
-
Ви продовжуєте уникати певних рухів або навантажень, хоча лікар їх не забороняв.
-
Хода залишається зміненою (наприклад, ви кульгаєте, переносите вагу на одну ногу або інакше ставите стопу).
-
Знеболювальні полегшують біль, але не повертають рухливість, силу чи здатність виконувати звичні дії.
Якщо ви помітили у себе кілька з цих ознак, не варто чекати, поки проблема зникне сама. Оцінка лікаря допоможе визначити, що саме заважає відновленню, і чи потрібно коригувати реабілітаційну програму.
З чого почати реабілітацію, якщо час уже згаяно
Якщо після травми минув рік або більше, це не означає, що відновлення вже неможливе. Насамперед потрібно оцінити, які функції порушені та що саме перешкоджає їх відновленню. Перший крок — консультація фахівця, а не самостійний вибір процедури чи обстеження. МРТ чи КТ також не обов’язково робити заздалегідь: лікар визначить, чи потрібне воно і яке саме дослідження допоможе оцінити стан.
Після оцінки лікар складе план реабілітації з конкретними, практичними цілями: підніматися сходами без зупинки, спати на боці, самостійно одягатися або повернутися до роботи. Такі цілі допомагають об’єктивно оцінювати прогрес і за потреби коригувати програму відновлення.
Що насправді допомагає організму відновитися
«Відновлення — це не набір процедур, які роблять пацієнту, а план, який він виконує разом із командою. Ми оцінюємо, що конкретно втрачено — сила, амплітуда, координація, витривалість — і повертаємо це поступово, під контролем», — каже головний фізичний терапевт, керівник напряму реабілітації ІВР Артем Згурський.
Основою реабілітації є фізична терапія. Вона може включати мануальне м’язове тестування, вправи для окремих груп м’язів, роботу з нейром’язовими зв’язками, дозовані навантаження на спеціалізованому обладнанні та дихальну гімнастику. Програму підбирають залежно від порушених функцій та бажаних результатів.
Окремо працюють з пацієнтами, які готуються до протезування. На цьому етапі відновлюють рухливість суглобів, координацію та силу м’язів, формують куксу. Після протезування навчають користуватися протезом і виконувати побутові рухи, зокрема підніматися сходами.
Реабілітація після поранень внаслідок воєнних дій необхідна не лише військовим. Цивільні особи, які постраждали від обстрілів, також можуть мати контрактури, порушення ходи та постави, м’язову слабкість, периферійні невралгії та післяопікові рубці, що обмежують рухливість і здатність виконувати звичні дії.
Ще один важливий фактор, що впливає на результат більше за будь-яке обладнання, — це співпраця пацієнта та терапевта як команди. Фахівці ІВР розповідають про це детальніше:
Відновлення після поранення не закінчується випискою. Воно триває доти, доки людина не поверне можливість вільно рухатися та виконувати повсякденні справи.