Тільки представте: корабель посеред води, яку не можна пити. Здається неймовірним, але це справді так. Морська вода непридатна для пиття. Людині просто потрібна пресна вода, щоб вижити. То що ж робили моряки протягом багатьох століть до появи опріснювача? І як їм вдавалося не вмерти від жаги у тривалих подорожах?
1. Найважливіші бочки
У таких бочках зберігалася прісна вода. / Фото: www.freepik.com.
Найпростіший і очевидніший спосіб забезпечити корабль прісною водою – взяти її з собою. Аж до дев’ятнадцятого століття так і робили. Великі бочки наповнювали прісною водою та вантажили на корабель. Однак була одна важлива проблема – вага тих діжок. У середньому одна бочка вміщала близько двохсот літрів прісної води та важила понад двісті кілограм. Навіть десяток таких бочок сильно обтяжував корабель, не говорячи вже про великі обсяги.
Крім того, була ще одна важлива проблема: вода швидко починала псуватися. За кілька тижнів біля моря прісна вода могла просто почати цвісти. І з цим мало що можна було вдіяти. Морякам доводилося її пити, просто щоби вижити. То чому ж не можна було пити морської води, якої навколо було достатньо?
2. Небезпека морської води
Морську воду пити було заборонено. / Фото: freepik.com.
Кожен моряк і кожен пірат знав, що морська вода несе смерть. Вони не читали про це у книгах, а знали на власному гіркому досвіді. Справа в тому, що в морській воді дуже багато солі. Організм просто не може вивести її без додаткової рідини. Нирки не справляються, і це призводить до невтішних наслідків.
Людина, яка пила лише морську воду, практично обречена. Спочатку він відчуває слабкість та сильну жажду. На зміну їм приходять судоми та сплутаність свідомості. І на завершення всього – неминучий відхід із життя. Саме через це морська вода на кораблях під забороною. Навіть зазнавши аварію корабля, моряки намагалися не торкатися морської води. Вони знали, що це не спасіння, а вірна смерть.
3. Поповнення запасів
За водою заїжджали до найближчих портів. / Фото: www.freepik.com.
Коли води на кораблі не вистачало, екіпаж намагався причалити до берега та поповнити запаси. На жаль, не завжди це можливо. Адже довкола могли бути ворожі території. Отже, за воду доводилося поборотися. Насправді, саме поповнення запасів часом було основною проблемою екіпажу.
Найчастіше навіть маршрути кораблів вибудовували не за течією, а можливими зупинками для поповнення водних запасів. Кожен капітан розумів: щойно закінчиться пресна вода, єкіпаж приречень.
4. Суворі правила витрати води
Був суворий облік води. / Фото: www.freepik.com.
Багатьом важко зрозуміти, як води може бути недостатньо. Справді, у світі практично не залишилося цієї проблеми. Але до ХІХ століття будь-який екіпаж мав стежити за витратою води. Просто вижити. Перебуваючи серед океану, потрібно пам’ятати про важливість прісної води.
Воду видавали по літру на людину. Іноді навіть трохи менше. І суворо заборонялося брати воду без попиту. Уся вона йшла за рахунок. Тим більше не дозволялося прати чи вмиватися прісною водою. Таке розтрата суворо каралося не тільки на військових, а й на торгових кораблях. Всі зрозуміли, що якщо один чоловік потратить дуже багато води, то значить, іншим може її не вистачити.
5. Найважливіше нововведення
Дощ був справжнім порятунком. / Фото: www.freepik.com.
Якщо корабель було причалити до берега за новою порцією води, то часто доводилося розбавляти зіпсовану воду алкоголем. Іноді екіпажу видавали пиво чи ялинку лише оскільки він зберігався значно довше, ніж вода. Також на кораблях видавали грог – воду з ромом, щоби трохи врятувати смак зіпсованої води. Це зовсім не означало, що моряки могли спокійно пити алкоголь. Ідеться про невеликі порції, просто щоб не померти від жадоби. А ще рятував дощ. Як тільки він починався, моряки одразу готували всілякі ємності, щоби зібрати більше води. Іноді навіть складали вітрила таким чином, щоб дощ стікав біля бочки. Саме дощ рятував життя багатьом екіпажів.
А потім прогрес дійшов того, що з’явився паровий флот. Більше не треба було заощаджувати дрова. Можна було повноцінно опалювати всі приміщення. Отже, з’явилася можливість використовувати принцип опріснення морської води. Оскільки для цього воду потрібно було спочатку випарувати, потім зібрати та охолодити. У старих кораблях це робити неможливо. Надто багато дров знадобилося б для цього. А на парових кораблях проблема вирішилася сама собою. Так з’явилися перші опріснювачі, які буквально подарували кораблям тонни прісної води. І це змінило все.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Озеро Бездонне: через що вже майже 200 років у цій водоймі не можуть знайти дно.